Реформа школи: Які зміни чекають на середню освіту в Україні

14 грудня 2016 р. міністр освіти і науки України Лілія Гриневич на засіданні уряду представила Політичну пропозицію "Нова українська школа".

Як зазначила у своєму виступі міністр, ця Політична пропозиція – стратегічний документ, із урахуванням якого розроблятиметься подальша програма діяльності уряду щодо реформування загальної середньої освіти до 2029 року. Ідея реформи передбачає введення 12-річної шкільної освіти, яка складатиметься з початкової освіти тривалістю 4 роки, базової середньої освіти тривалістю 5 років, яка здобуватиметься в гімназії, і профільної середньої освіти тривалістю 3 роки, яка здобуватиметься в ліцеї чи закладах професійної освіти. Згідно Концепції, перехід на 12-річне навчання  та старт нової української школи передбачається вже в 2018-2019 навчальному році.

Концепція “Нової української школи”, на основі якої формувалася Політична пропозиція, корелюється не лише з кращими світовими практиками, а й потребами  міжнародного ринку праці, які були озвучені на початку 2016 р. на World Economic Forum. Передбачається, що вже у 2020 році для успішного працевлаштування будуть потрібні такі навички, як уміння вирішувати складні завдання, критичне мислення, креативність, емоційний інтелект тощо.

Що ж, звучить доволі переконливо і оптимістично. Проте варто розібратися, з чого все починалося і як це впроваджуватиметься в умовах української реальності.

Довга дорога в реформу освіти

В недалекому 2014 р. Міністерство освіти і науки вкотре взялося за реформування української школи та розробку нового закону про середню освіту. 6 листопада 2014 р. відбулася презентація проекту Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 рр., розробленого на замовлення Міносвіти низкою громадських організацій та експертів. Під час його обговорення експерти визнали, що фокус уваги зосереджено на середній освіті, адже цей сегмент найбільше потребує докорінних і масштабних реформ. 

Протягом 2015 р. відбувалися процеси запуску реформування загальної середньої освіти. Як зазначалося у підсумковому звіті про результати виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, за рік вдалося розпочати переоснащення загальноосвітніх навчальних закладів, розвантаження навчальних програм та вжито заходів щодо розвитку мережі загальноосвітніх шкіл, навчально-реабілітаційних центрів для навчання дітей із складними порушеннями розвитку та оптимізації мережі інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 

18 лютого 2016 р. проект нового закону "Про освіту" (№ 3491 від 19.11.2015 р.) народні депутати направили на доопрацювання до Комітету з питань науки і освіти. І як зазначив перший заступник голови комітету ВР з питань науки і освіти Олександр Співаковський під час засідання робочої групи: "Його доопрацювання  щонайменше триватиме до кінця лютого – початку березня 2017 р.".

Крім запровадження 12-річки, проект законупередбачає добровільну сертифікацію вчителів, створення національного агентства забезпечення якості освіти, національного центру професійних кваліфікацій та розробку національної системи кваліфікацій.

Відповідно до сучасних тенденцій у Європі та світі пропонується три форми здобуття освіти: формальна (офіційне підвищення рівня освіти), неформальне (підвищення рівня поза офіційною системою підвищення кваліфікації – тренінги, гуртки, курси) та інформальне (самоосвіта).

Водночас влада вирішила ускладнити собі життя і провести реформу освіти разом з реформою децентралізації. Даний проект передбачає укрупнення сільських шкіл та створення опорних шкіл. Це нова система якісної освіти для дітей, які навчаються в маленьких містечках та селищах. Як зазначив міністр освіти, відповідно до нововведень кожне найменше село матиме початкову школу. Водночас в усіх регіонах будуть створюватися опорні школи за всіма сучасними стандартами, із кваліфікованим кадровим складом. Кожна така школа матиме не менше трьох філій. Філія – це школи І ступеня (1–4 класи), які максимально наближені до місця проживання дітей. Опорні школи будуть відвідувати діти з багатьох сіл, щоб мати змогу потім навчатись у профільних старших класах. Привозитимуть дітей на шкільних автобусах, за необхідності для дітей з віддалених сіл будуть облаштовувати гуртожитки. Цього року уряд вперше виділив гроші на шкільні автобуси – 650 млн грн. Передбачається, що 600 млн буде витрачено з місцевих бюджетів.

Проте проблемна ситуація із забезпеченням підручниками учнів 4-7-х класів показала, що в процесі децентралізації є такі речі, які не можна передавати на місцевий рівень. Відтепер забезпечення підручниками відбуватиметься за державні кошти.

Корея, Чехія, Вірменія та низка інших країн підтримали Україну в нелегкій справі реформування освіти. Співробітництво Україна-Чехія здійснюється в рамках програми "Модернізація державної системи освіти в Україні", що була затверджена чеським урядом 2014 р. та розрахована на реалізацію протягом 2015-2016 рр. Її загальний бюджет становить близько 2 млн євро (майже 57 млн гривень) і передбачає підвищення рівня інституційної спроможності у сфері освіти та надання технічної допомоги установам і закладам освіти.

Корейський досвід цікавий для України новим напрямком в освіті, який готує до успішного працевлаштування, до освіти після школи або для того й іншого. Це так звана STEАM-освіта. Долучення до такого напрямку було б дуже доречним, враховуючи, що Республіка Корея показала потужні результати тестування PISA, зайнявши перше місце. В свою чергу, Україна вперше візьме участь у Програмі міжнародного оцінювання учнів PISA 2018 р.

Ключові теми реформи та як з ними бути

Таким чином, передбачені законопроектом реформи мають поліпшити умови праці вчителя за рахунок зменшення бюрократичного контролю, розширення академічних свобод і формування простору для творчої праці. Буде обмежено втручання в освітній процес державних органів і органів місцевого самоврядування – стандарти освіти будуть виписані в очікуваних результатах навчання, а в якій спосіб їх буде досягнуто – то вже справа вчителя. Проте мало віриться, що саме таких "покращень" чекали освітяни.

Багато дискусій викликає пункт, який стосується "оптимізації" шкіл в сільській місцевості, що передбачає закриття неефективних малокомплектних шкіл і створення опорних. Цей проект виключає один не менш важливий фактор – географічний. В Україні знайдеться більше десятка сіл, що за умов специфічного ландшафту опинилися в певній ізольованості від "цивілізованого" світу. Для прикладу, село Матвіївка на Черкащині. Розташування на кордоні Черкаської та Кіровоградської області, з усіх боків оточення лісом, робить місцевість свого роду "апендиксом".

За відсутності досконалої інфраструктури рейсовий автобус до райцентру в Чигирині ходить раз на тиждень. Матвіївський навчально-виховний комплекс І-ІІ ступенів за останніми даними налічує 46 дітей, і це єдина надія на існування села. Бо коли його закриють, населення має перспективу залишитися без освіти взагалі, адже місцевість не вписується в маршрут шкільного автобуса. І таких випадків по всій країні більш ніж достатньо. Тому питання про першочергове вдосконалення інфраструктури на селі випливає само собою.

Тут же варто зазначити про проблему з дефіцитом кваліфікованих працівників освіти в сільській місцевості. Стрімкий занепад інфраструктури, відсутність дозвілля та проблеми з житлом роблять непривабливою перспективу проживання і роботи в селі для більшості молодих спеціалістів. Враховуючи цей фактор влада вдалася до "рішучих" дій - вирішили заохочувати на роботу в глибинку пріоритетом при вступі до вишу та безкоштовним житлом після випуску.

Президент України Петро Порошенко підписав Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту" (щодо працевлаштування випускників), прийнятий Верховною Радою 6 жовтня. Абітурієнтам, які планують вчитися на вчителів та медиків, надається право на першочергове зарахування до вишу за держзамовленням, якщо ті уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу. Крім цього держава обіцяє забезпечити відповідним випускникам безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах установлених норм. Закон запрацює вже з 1 січня.

Але, дивлячись правді в очі, варто зауважити – на сьогодні це лише заохочення. Реального житла у розпорядженні місцевого самоврядування давно немає. Службове, передбачене для користування молодими спеціалістами, заселено родинами соцпрацівників, ветеранами, а то і взагалі приватизоване. Нового за останні щонайменше 10 років збудовано не було. В Міністерстві освіти і науки підтверджують, що надання житла молодим фахівцям на селі, звичайно, є проблематичним, і у свою чергу покладають надії на об’єднані територіальні громади, які нині формуються. Проте, перекладаючи зобов’язання по забезпеченню молоді місцем проживання на регіональні плечі, законотворці забувають, що таким чином формують додаткову чергу, в якій уже стоять переселенці зі сходу та воїни АТО.

Наступним, на що варто звернути увагу, це стрімкі темпи реалізації реформи. Існує приказка "поспішиш – людей насмішиш", проте чомусь творці Концепції "Нова українська школа" до народної мудрості не дослухаються. Згідно проекту запровадження 12-річної системи освіти повинно відбутися за десять років. Проте уже наявні недоліки вказують на хибність встановлених термінів. Для прикладу, в сусідній Польщі так само запроваджувалася реформа освіти в умовах децентралізації і подібний процес зайняв аж 25 років.

Враховуючи, що лише на обговорення пішло три роки, додаємо повільне формування ОТГ, яке провокує додатковий процес реформування в сільськогосподарській, житловій та транспортній галузі, плюс нестача коштів, адже для країни, яка втягнута у воєнний конфлікт і низку пов’язаних з ним проблем, це важлива частина, ми отримаємо ще як мінімум 5 додаткових років, щоб ефективно втілити всі пункти, передбачені Концепцією "Нової школи".

Нелогічними здаються і перші кроки в реформуванні початкової освіти. Під так званим розвантаженням програм за 2016 рік було скасовано техніку читання, нормативи на фізкультурі, 1-2 класи не вчать табличку множення, додавання і віднімання, вчителі користуються зеленою ручкою замість червоної, а учні пишуть простим олівцем, і оцінки говорять на вушко. Це тоді коли, катастрофічно не вистачає якісних підручників за новою програмою, зошитів та іншого матеріального забезпечення, що дало б змогу вчителеві ефективно працювати. Водночас багато вчителів стривожені забороною домашніх завдань, на їхню думку, вони "розхолоджують" дисципліну і зацікавленість учнів до навчання. Хвилює цей момент і батьків, адже ДПА після 4 класу ще ніхто не скасовував.

Суперечливим є створення нових органів контролю освіти. Мова йде про національне агентство забезпечення якості освіти та національний центр професійних кваліфікацій. Перший займатиметься акредитацією навчальних закладів (окрім ВНЗ), другий – створюватиме стандарти професій. Тут виникає питання: а що цим раніше ніхто не займався? Раніше акредитація та стандартизація освіти входила в обов’язки Управління освіти. Проте, на думку авторів нового законопроекту той, хто має забезпечувати якість, не може сам себе контролювати. Але створення нових органів вимагає додаткових коштів на заробітну плату та навчання нових працівників. Водночас немає гарантії, що збільшення кількості структур, що контролюватимуть освітній процес, відповідатиме його якості. Як це зазвичай показує практика, чим більше додаткових органів, тим довше вони визначаються з початком своєї роботи, обов’язками і функціями, прикладом може слугувати НАЯЗВО. То чому краще не змінити якість роботи вже існуючих структур?

Як же зробити зміни реальними?

Перш за все зробити професію педагога престижною не лише на словах, а й на ділі. Герой одного культового серіалу сказав: "Нехай хоч раз вчитель поживе як президент, а президент – як вчитель". Можна безліч разів змінювати зміст освітніх програм та стандартів, методи та засоби їх контролю, але коли звичайний вчитель замість самоосвіти продає помідори на базарі, щоб прогодувати сім’ю, яка живе у винайманій квартирі, це буде марно потрачений час.

У нашому суспільстві надається велике значення презентабельному вигляду вчителя, і в яких умовах він проживає. Це важливо, як для його авторитету так і для авторитету школи взагалі. В той же час, щоб переконати учнів у необхідності навчання, потрібно, щоб вони бачили перед собою вчителя, який не тільки багато знає і багато вміє, а ще й достатньо матеріально забезпечений. Адже це дасть змогу педпрацівнику розвиватися в своїй професії, а не шукати додаткового заробітку на стороні.

За європейською нормою, зарплата вчителя має бути на 10-15% вища, ніж середня по країні. Та чи дотрималися такої мірки в уряді, вносячи зміни до Закону України "Про оплату праці"? З 1 січня 2017 р. мінімальна зарплата в Україні становитиме 3,2 тис. грн. Якщо зараз середня заробітна плата вчителя ставить – 3,5, то враховуючи обіцяне підвищення, з нового року посадові оклади вчителів мають намір підвищити у тарифній сітці на два тарифні розряди. Так, вчитель вищої категорії буде віднесений до 14 розряду і отримуватиме від 5266 грн до 6841 грн, а вчитель без категорії – від 3960 грн до 4853 грн. Проте в Кабміні здається не в курсі, що на зарплату вчителя впливає не лише категорія, а й кількість годин. В таких умовах значна частка, перш за все молодих спеціалістів (через мале нарахування робочих годин) знаходиться за межею мінімальної зарплати, тобто отримують в середньому 600-800 грн, а це навіть за стипендію менше. То у випадку з підвищенням це, напевне, досить незначна категорія, яка його відчує.

Проте, якщо врахувати до зростання зарплати рівень інфляції, індекс якої за останніми даними становить 101,8%, а в майбутньому має тенденцію зрости, то таке "покращення" хіба що дозволить втриматися на плаву. Між іншим, була пропозиція підвищити зарплату депутатам, для порівняння декілька цифр: голова парламентського комітету отримає зарплату в 28,8 тис. грн, його заступник – 26,4 тис. грн, голова підкомітету 26,4 тис. грн, член комітету – 25,92 тис. грн. То про які позитивні зрушення і мотивацію в галузі освіти можна говорити.

Хоч творці проекту "Нова українська школа" свято вірять, що їх дітище реалізується в найближчому майбутньому, утім, системні зміни в середній освіті – все ще потребують доопрацювання. Значна низка недоліків, у вигляді ігнорування мотивації вчителів, створення якісних підручників, перекидання обов’язків на плечі не до кінця об’єднаних територіальних громад, дискредитують реформування середньої освіти в очах українського суспільства. Проте будемо вірити, що ці огріхи врахуються і влада реформуватиме для потреб народу, а не для його "заохочення". І "друге пришестя" 12-річки стане більш результативним, ніж попереднє.