Фінансова автономія школи: самостійність чи самотність? « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Фінансова автономія школи: самостійність чи самотність?
17-08-2010

Однією з найгостріших проблем освіти є відсутність коштів.


При всіх урядах і владах ця галузь фінансувалася не за потребами, а за залишковим принципом, тобто підбирала крихти, що залишилися від інших, більш «важливих» відомств. Тож мізерні бюджети навчальних закладів не витримують ніякої критики. Не вистачає коштів не лише на закупівлю навчального обладнання та меблів, а й на такі елементарні речі, як замки для дверей чи ганчірки для підлоги. Звичайно, це змушує директорів стояти з простягнутою рукою перед районними органами влади і залучати для утримання закладу додаткові кошти з кишень батьків.

Сьогодні ж, у зв’язку з останніми ініціативами Міністерства освіти і науки (перехід на 11-річну систему освіти та обов’язковість дошкільної освіти) ситуація стала ще гострішою. До проблем нестачі підручників (яких, за заявою міністра, не слід чекати раніше, ніж у листопаді, оскільки кошти на їх друкування у повному обсязі надійдуть з держбюджету не раніше вересня), закупівлі обладнання і ремонту шкіл, додалися проблеми ремонту приміщень для дитсадків та забезпечення їх усім необхідним для навчального процесу.

Пошуки фінансів на освіту змусили нову владу повернутися до ідеї надання школам фінансової автономії. «Поголовна автономізація шкіл», яку рік тому не змогла довести до кінця Юлія Тимошенко, має стати реальністю з 1 січня 2011 року поки що в одному місті — Києві. Про це заявив на розширеній нараді в КМДА, присвяченій аналізу готовності шкіл до нового навчального року, Олександр Попов, виконувач обов’язків міського голови столиці. Про стратегічне значення наради свідчить її представницький склад: у зібранні взяли участь не лише голови райдержадміністрацій та директори шкіл, а й міністр освіти і науки Дмитро Табачник.

У корисності та перспективності ідеї фінансової автономії школи переконувати сьогодні нікого не треба. На таку систему фінансування давно перейшли деякі зі столичних шкіл. Проте масовим це явище назвати не можна. Отже, роль Білки і Стрілки, яких першими в порядку експерименту запустили в космос, для більшості київських директорів і завідувачів дитсадків все-таки буде нелегкою. Та й ті, хто вже став самостійним, не зовсім задоволені своїм життям: «Автономія, яку ми сьогодні маємо, — насправді компроміс між необхідністю виживати і тими крихтами, які виділяє нам держава. І назвати це фінансовою самостійністю можна лише з великою натяжкою», — каже з гіркотою директор однієї з фінансово автономних столичних шкіл.

Фінансова автономія — «це чудова можливість ефективно розподіляти та використовувати наявні ресурси», — спокушає директорів О.Попов і обіцяє, що заощаджені школами кошти залишаться в їхніх бюджетах. У європейському варіанті так воно і є. А як утримуються українські школи? Вони відлучені від прямих фінансових потоків. Районні управління освіти наймають на роботу і звільняють педагогів, нараховують заробітну плату, оголошують тендери на послуги для школи, платять за них і вирішують, якому закладу і скільки коштів дати на утримання. Процес цей не завжди прозорий. Особисті зв’язки, симпатії та антипатії чиновників до адміністрації навчального закладу відіграють тут не останню роль.

Та одразу відірватися від «спідниці» районних управлінь і стати самостійними школи не зможуть. Для цього їм потрібно створити умови й розв’язати проблеми, озвучені експертами і практиками ще рік тому за уряду Тимошенко: дати доручення відповідним органам, відкрити рахунки, організувати підготовку директорів, забезпечити школи бухгалтерами і змінити, відповідно, їхній штатний розпис тощо (див. статтю «Фінансова самостійність: «Это мы не проходили, это нам не задавали»? — «ДТ» №45, 2009 р. — http://www.dt.ua/3000/3300/67786/). За великого бажання, це реально зробити за чотири місяці, починаючи з вересня. Але як бути з глобальними проблемами, що так і залишилися нерозв’язаними?

Олександр Попов пообіцяв вирішити поки що лише одну з них — «надання школам статусу юридичної особи». Однак таке формулювання не дуже коректне. Бо де-юре (згідно із законом про загальну середню освіту) кожна школа вже має цей статус. Проблема в іншому — забезпечити його де-факто. І тут лише розпорядженням для Держказначейства не обійтися. «Ми, директори, люди дисципліновані і виконаємо будь-які розпорядження. Якщо влада на всіх рівнях чітко визначить, що і як робити їй самій, нам, казначейству, податковій, — процес піде. Крім того, треба, щоб правоохоронні структури призупинили перевірки шкіл протягом року й займалися аудитом. І тут рішення КМДА не вистачить. Необхідні розпорядження більш високого рівня. А якщо буде як за Юлії Тимошенко — багато розмов і замало справи — вийде пшик. Прем’єр дала розпорядження, але пану Черновецькому плювати було на нього. От результату й не досягли. Сьогодні є добра воля київської влади. Тепер потрібна участь високопосадовців. Потрібно на державному рівні міняти підходи до фінансування освітніх закладів», — підкреслює керівник столичної школи.

У своєму щорічному економічному огляді Світовий банк рекомендує президенту України у 2010—2011 роках переглянути, по-новому сформулювати (або ліквідувати) норми, продиктовані Міністерством освіти і науки для формування бюджетів на рівні навчальних закладів. Адже європейський принцип автономних шкіл «кошти ідуть за дитиною» (тобто школа фінансується державою пропорційно до кількості учнів у ній) досі не став реальністю. І невідомо, чи стане.

Програмою економічних реформ на 2010—2014 роки передбачено заходи щодо підвищення ефективності фінансування освіти. Але задекларовані цілі не викликають повної довіри в експертів. На парламентських слуханнях щодо долі 12-річної школи голова парламентського комітету з питань освіти і науки Володимир Полохало застерігав: «Не можуть не насторожувати деякі пропозиції, які торкаються середньої освіти. Це оптимізація мережі шкіл, розробка і перехід до єдиного стандарту вартості навчання одного учня. Виникають питання: що за цим стоїть? Якщо коротко — чи будуть школи позбавлені гарантованого державного фінансування в повному обсязі? Чи будуть виділятися кошти в залежності лише від кількості учнів в межах гарантованого державного ліміту? Чи безплатний ліміт включатиме мінімум навчальних годин? Чи не будуть зникати школи? Чи не доведеться батькам усупереч Конституції України, Закону України «Про освіту» доплачувати за повноту середньої освіти?».

Лілія Гриневич, координатор напряму «Суспільство знань» уряду змін Арсенія Яценюка акцентує: «Видатки на систему освіти в бюджеті на 2010 рік зовсім не співзвучні з тими заявами і цілями, які були заявлені в програмі соціально-економічного розвитку на 2010 рік. Те, що сказано в програмі, ніяк не підтримується бюджетом. Ці ідеї фінансово не забезпечені. А крім того, якщо проаналізувати в цілому фінансування сфери освіти, то вона очевидно не є пріоритетом для сьогоднішньої влади». На думку пані Лілії, якщо держава і надалі фінансуватиме лише дві статті шкільного бюджету — заробітну плату вчителів і комунальні послуги, автономія стане фікцією і зведеться до відповідальності директора перед різними фіскальними органами за витрачання коштів, яких катастрофічно не вистачатиме. Як і раніше, не буде за що робити ремонт, купувати обладнання, стимулювати матеріально вчителів.

«Заява пана Попова про те, що зарплату педагогам треба збільшувати вдвічі, а то й утричі, викликала бурхливі овації та пожвавлення. Однак він не розкидався порожніми обіцянками про «золоті гори». І одразу повідомив, що певне підвищення окладу варто чекати не раніше, ніж за півтора-два роки», — розповідає про нараду в КМДА офіційний сайт міського управління освіти. Та виконати такий благородний і необхідний намір буде важко. І не лише через брак коштів. «Ми бачимо, що відбуваються маніпуляції з тарифною сіткою, — зауважує пані Гриневич. — Основою для розрахунків заробітної плати для бюджетників і, зокрема, для педагогів має бути мінімальна заробітна плата. Натомість уряд продовжує традицію, запроваджену попередником, і розраховує в тарифній сітці заробітну плату, виходячи не з мінімальної зарплатні (884 гривні), а з першого тарифного розряду (567 гривень), який виставляється «вручну». Отже, технічний працівник отримує 884 гривні, а молодий учитель з вищою освітою — 930 гривень. Це якраз і демонструє реальне ставлення до вчителя. З таким рівнем зарплатні випускники педагогічних закладів зовсім не мотивовані йти до школи. Вони можуть знайти собі кращу роботу». От і доводиться директору, використовуючи гроші зі спецрахунка (читайте — батьківські), доплачувати педагогам.

Яка доля нового-старого експерименту і навіщо сьогодні реанімували ідею фінансової автономії, експерти і освітяни можуть лише здогадуватися. Тому є кілька варіантів пояснення.

Варіант перший — щире бажання реформувати освіту згідно з європейськими стандартами. У такому випадку слід негайно засукати рукава і почати масштабні реформи не лише на місцевому, а й на загальнодержавному рівні. Усвідомлюючи при цьому, що фінансова автономія — не інструмент для вирішення матеріальних проблем, а перший етап більш широкого явища — повної автономії школи, яка дає змогу впливати на навчальний процес: обирати програми, підручники тощо.

Варіант другий — пошук додаткових джерел фінансування шкіл за принципом «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Адже грошей у бюджеті катма. Та й вибори на носі, а вони в нас не безплатні. Залишивши державне фінансування в тому ж обсязі, можна буде через спеціальні рахунки шкіл легально використати батьківські гаманці для покриття видатків, не профінансованих із держбюджету. На користь цієї версії свідчить той факт, що ідею автономії озвучили на нараді, де обговорювалися питання готовності шкіл до нового навчального року та заборгованості освітян за енергоносії.

Варіант третій — намагання перекласти відповідальність за недостатнє фінансування та проблеми організації навчального процесу з плечей влади на плечі директорів шкіл. Тоді в разі затримки зарплатні, нестачі підручників чи крейди влада зможе перевести стрілки на директора, звинувативши його в нездатності господарювати.

Яка з версій справдиться — покаже життя. І станеться це зовсім скоро, адже для того щоб провести справжню реформу (варіант перший), починати роботу потрібно вже зараз. І не лише в кабінетах чиновників КМДА. В інших випадках школи стануть «хлопчиками для биття» і отримають не самостійність, а самотність у бурхливому океані фінансових проблем.

: анонси :
: акценти :
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів