Умови праці у вищій освіті в Європі – звіт «Eurydice» « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Умови праці у вищій освіті в Європі – звіт «Eurydice»
25-07-2017

Інформаційна мережа «Eurydice» у червні 2017 року опублікувала доповідь «Модернізація вищої освіти в Європі: науково-педагогічні працівники».



У ній показано реалії, що склалися сьогодні для професорсько-викладацького складу та наукових працівників у контексті останніх істотних змін у секторі вищої освіти.

У доповіді розглянуто системи вищої освіти 35 країн Європи та приділено увагу питанням кваліфікаційних вимог до науково-педагогічних кадрів, умов праці у закладах вищої освіти, впливу зовнішніх організацій, що займаються забезпеченням і контролем якості.

Європейський комітет профспілок освіти наголошує, що доповідь «Eurydice» є важливим документом для відстоювання поліпшення умов праці в секторі вищої освіти і науки.

У доповіді висвітлюється чимало проблемних питань, про які членські організації ЄКПО повідомляють вже багато років:

- науково-педагогічні кадри є важливими для успішної вищої освіти, але вони стикаються зі зростаючим тиском як у питаннях викладання, так і в науково-дослідній діяльності;
- гарантії зайнятості перестали бути нормою в академічному світі;
- гендерна рівність, як і раніше, є, скоріше, прагненням, а не реальністю для більшості національних систем вищої освіти;
- все більше науково-педагогічних працівників займають позаштатні посади, що фінансуються за рахунок зовнішніх проектів, де гарантії зайнятості особливо низькі.

У доповіді також вказується на недостатність порівнянних даних щодо умов праці у вищій освіті, в тому числі щодо трудових договорів і відсотку викладачів, які працюють на посадах із зовнішнім фінансуванням.

Стосовно умов зайнятості та праці у доповіді зазначається, що кар’єра науково-педагогічного працівника в Європі вимагає величезних витрат часу і зусиль, але не завжди те, що отримують взамін викладачі вищої школи чи наукові працівники, компенсує подібну особисту самовіддачу і цілеспрямованість. З метою оцінки умов зайнятості та праці науково-педагогічних працівників, у доповіді розглядаються такі їх складові, як гарантії зайнятості (наявність строкових чи постійних трудових договорів), наявність статусу держслужбовців, тривалість робочого часу, оплата праці науково-педагогічних працівників, можливості творчої відпустки.

Майже в усіх країнах Європи для прийому на роботу науково-педагогічних працівників використовуються як строкові, так і постійні трудові договори. Єдині винятки – Латвія та Словаччина, в яких у науково-педагогічних працівників взагалі не має можливості укласти трудовий договір на невизначений термін. Зокрема, в Латвії законодавство обмежує тривалість контрактів з науково-педагогічними працівниками – професорами, доцентами, викладачами та асистентами – до шести років. Для того, щоб їх контракти були поновлені, перераховані вище категорії співробітників повинні пройти процедуру «виборів», в рамках якої вони повинні продемонструвати свою професійну компетентність відповідно до встановлених критеріїв. Контракти з іншими категоріями працівників (наприклад, із запрошеними професорами або працівників, що викладають певні курси) є ще коротшими, і укладаються на період до двох років або ж оплачуються погодинно.

Подібна ситуація і у Словаччині, де трудові договори викладачів, як правило, укладаються на період до п’яти років. Пов’язано це з тим, що усі науково-педагогічні працівники, окрім професорів, повинні перепризначатися кожні п’ять років. При повторному призначенні враховуються різні аспекти, в тому числі освітні досягнення, академічні досягнення, навики викладання та мовні навики. Якщо працівник не проходить процедуру перепризначення, то контракт припиняється. Лише професори та доценти, які відпрацювали щонайменше дев'ять років і укладають третій договір, можуть очікувати на більш тривалий термін трудового договору.

Серед країн, в яких у секторі вищої освіти співіснують строкові та безстрокові трудові договори, найвища частка безстрокових договорів – 80% або більше – спостерігається у Франції, на Мальті та в Туреччині, за ними йде Швеція, де близько 70% науково-педагогічних працівників працюють за постійними контрактами. В іншому кінці списку - Німеччина, Естонія, Австрія (університетський сектор), Фінляндія (університетський сектор) та Сербія, до 30% або менше науково-педагогічних працівників мають постійні контракти.

Щодо розповсюдження строкових контрактів на різних етапах кар’єри науково-педагогічних працівників, то безстрокові (або постійні) контракти переважають на штатних та старших посадах, в той час як строкові контракти нерідко пов'язані з роботою неповний робочий день та стосуються молодших посад. У цьому контексті перехід від строкової зайнятості до зайнятості на постійній основі може розглядатися як важливий етап у кар'єрі науково-педагогічних працівників.

Майже у двох третинах європейських систем вищої освіти понад 90% університетських професорів мають безстрокові трудові договори. Строкові контракти, навпаки, досить часто зустрічаються серед старших науково-педагогічних працівників у Фінляндії (34%) та Польщі (30%).

У половині всіх європейських систем вищої освіти працівники державних вищих навчальних закладів мають або можуть мати статус державних службовців, що означає, що вони приймаються на роботу державними органами відповідно до законодавства, що регулює функціонування державних адміністрацій. Статус державного службовця більш поширений у країнах південно-західної Європи.

Проте саме існування такого статусу не означає, що всі науково-педагогічні працівники є державними службовцями. Загальний статус державного службовця мають усі працівники державних вищих навчальних закладах лише в деяких країнах (наприклад, у Греції, Угорщині, Словенії, Швейцарії, Норвегії та Туреччині), тоді як в інших випадках лише деякі категорії науково-педагогічних працівників є державними службовцями. Наприклад, у Франції статус державного службовця поширюється на старших викладачів (maîtres de conférences) та професорів (professeurs des universités), які є двома найвищими академічними званнями, але не на молодших співробітників. В Австрії викладачів зі статусом державних службовців можна знайти в університетах (цей статус поступово відміняється, оскільки починаючи з 2002 року працівники університетів більше не наймаються як державні службовці) та в педагогічних коледжах університетів, але не в технічних університетах. У Данії також поетапно відмовляються від статусу державних службовців для науково-педагогічні працівників – тільки незначна кількість працівників університетів та технічних коледжів все ще зберігають його.

Нижче в таблиці наведено інформацію про мінімальний час, який науково-педагогічні працівники мають присвятити викладанню та пов’язаній з ним діяльності. Норми в різних країнах різні: в одних – це години на тиждень, в інших – річне навантаження.

Загальною тенденцією є менші мінімальні норми викладання для працівників, що займають вищі посади. Наприклад, у Франції вчителі середніх шкіл, які працюють у вищих навчальних закладах, мають відпрацювати 384 навчальні години на рік, тоді як працівники з двома найвищими академічними званнями – старші викладачі (maîtres de conférences) та професори (professeurs des universités) – мають відпрацювати 128-192 навчальних годин, залежно від виду педагогічної діяльності.

Подібна ситуація спостерігається і в Угорщині, де професори зобов'язані відпрацювати щонайменше 8 годин на тиждень, тоді як мінімальні норми для доцентів – 10 годин, а до працівників нижчих рангів, включаючи асистентів професора – 12 годин. Така ж схема у Польщі, Румунії та Словенії. Тільки в Німеччині та Хорватії зворотна ситуація: норми викладання для персоналу вищого рангу більші, ніж для персоналу нижчого рангу. Так, в Німеччині повні професори мають викладати принаймні 8 навчальних «одиниць» на тиждень, тоді як норма для молодших професорів – 4-6 «одиниць» на тиждень. В Хорватії професори мають відпрацювати 300 годин на рік, в той час як асистенти – вдвічі менше, лише 150 годин.

Таблиця: Мінімальні норми викладання

Бельгія, нім. частина

працівники зі статусом держслужбовців: 16 годин на тиждень

Німеччина

від 4 до 8 «одиниць» на тиждень, в залежності від категорії працівників («одиниця» = щонайменше 45 хвилин)

Греція

6 годин на тиждень (усі науково-педагогічні працівники)

Іспанія

держслужбовці: час викладання, що відповідає 24 ECTS (Європейської системи трансферу оцінок) на рік (приблизно 8 годин на тиждень) +

6 годин репетиторства на тиждень (можливі варіації, залежно від професійного статусу та дослідницької діяльності)

Франція

від 128 до 384 годин на рік, в залежності від категорії працівників

Хорватія

від 150 до 300 годин на рік, в залежності від категорії працівників

Італія

професори: щонайменше 350 годин на рік; дослідницький персонал: до 350 годин на рік

Угорщина

від 8 до 12 годин на тиждень, в залежності від категорії працівників

Польща

від 120 до 540 годин на рік, в залежності від категорії працівників

Португалія

працівники університетів: 6 годин на тиждень (максимум 9 годин на тиждень); працівники технічних вузів: 6 годин на тиждень (максимум 12 годин на тиждень)

Румунія

від 7 до 11 годин на тиждень, в залежності від категорії працівників

Словенія

працівники університетів: від 5 до 10 годин на тиждень, в залежності від категорії працівників; працівники технічних коледжів: від 16 до 20 годин на тиждень, в залежності від категорії працівників


Дані також свідчать про те, що працівники професійно-орієнтованих вузів мають вищі норми годин викладання в порівнянні з працівниками академічно-орієнтованих вузів (університетів). Яскравим прикладом є Словенія.

Схожа схема і в Ірландії. У Португалії мінімальна кількість годин однакова для університетів та технічних вузів (6 годин на тиждень), але максимальна кількість годин вища для технічних вузів (12 годин, в університетах - 9 годин).

Проект EUROAC провів опитування науково-педагогічних працівників щодо їх фактичного навантаження, враховуючи час, який вони приділяють викладанню, дослідницькій роботі, адміністративним завданням, послугам та іншим видам діяльності. Результати опитування свідчать, що середня тривалість робочого тижня значно відрізняється в різних країнах Європи. Найбільший робочий тиждень в Ірландії, Італії та Польщі – від 45 до 47 годин; найменша – в Норвегії (33 години) та Нідерландах (38 годин).

У більшості європейських систем вищої освіти існують нормативні акти найвищого рівня, що визначають рівень оплати праці або шкалу зарплат науково-педагогічних працівників. Однак у третині європейських систем вищої освіти (Болгарія, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Литва, Мальта, Нідерланди, Фінляндія, Швеція, Великобританія та Ісландія) заробітна плата науково-педагогічних працівників не визначена в нормативних документах вищого рівня. Певні рамки оплати праці у них, як правило, встановлюють колективні угоди.

Наприклад, у Нідерландах кожен підсектор вищої освіти (тобто університети чи технічні університети) має власну колективну угоду, що укладається між профспілками та організаціями роботодавців. Подібна ситуація на Мальті та у Фінляндії, де розмір зарплат науково-педагогічних працівників визначається у колективних угодах в кожному підсекторі вищої освіти. У Великобританії національна рамкова угода визначає п’ять основних академічних розрядів, які є (необов'язковим) орієнтиром для встановлення окладів у вищих навчальних закладах.

Існують також системи, в яких відсутні загальнонаціональні принципи або рамки оплати праці науково-педагогічних працівників. Наприклад, у Чеській Республіці кожен вищий навчальний заклад самостійно встановлює рівень зарплат своїм працівникам. У Швеції переговори про заробітну плату можуть відбуватися індивідуально між працівником та його керівником, або ж вони можуть бути проведені між роботодавцем та місцевою профспілкою освітян, якщо у вузі діє колективний договір.

Дані проекту EUROAC щодо десяти європейських країн вказують на суттєві відмінності у середньому річному доході науково-педагогічних працівників. Що стосується старшого викладацького складу, найбільше отримують професори університетів у Швейцарії – в середньому близько 90 тисяч євро в рік. Достатньо високі зарплати в університетських професорів Німеччини, Португалії, Нідерландів та Австрії (66-67 тисяч євро).

В інших чотирьох країнах, для яких наявні дані – Італії, Фінляндії, Великобританії та Норвегії, середній річний дохід університетських професорів коливається від 40 до трохи більше 55 тисяч євро. Найнижчий середній дохід університетських професорів серед країн, розглянутих в рамках проекту EUROAC – у Польщі (приблизно 30 000 євро в рік).

Дані EUROAC також свідчать, що викладачі в технічних вищих навчальних закладах заробляють в середньому менше, ніж їх колеги з університетів. Серед викладачів технічних вищих навчальних закладів найвища середня заробітна плата, знову ж таки, у Швейцарії (трохи більше 80 тисяч євро), потім Німеччина (приблизно 60 тисяч євро), Португалія (57 тисяч євро), Фінляндія (48 тисяч євро) та Норвегія (37 тисяч євро) Найменша річна середня заробітна плата викладачів технічних вищих навчальних закладів – в Польщі (приблизно 17 тисяч євро); в цій країні також найбільша різниця між зарплатами викладачів університетів та інших вищих навчальних закладів.

Крім цього, дані EUROAC вказують на те, що науково-педагогічні працівники нерідко мають додатковий дохід до своєї основної заробітної плати. Це можуть бути як невеликі гонорари за презентації, лекції та публікації, так і винагороди за працю за сумісництвом. У середньому в розглянутих країнах додаткові доходи науково-педагогічних працівників становили 10% їх основної заробітної плати.

У більшості європейських країн існують нормативні положення щодо творчої відпустки науково-педагогічних працівників. Найчастіше, – це оплачувана відпустка, але в деяких системах регулюється також і неоплачувана відпустка.

Таблиця: тривалість та частота творчої відпустки

Бельгія, фран

оплачувана: до 1 року протягом кар’єри

Бельгія, нім.

оплачувана чи неоплачувана (спеціальна місія): до 1 року (поновлювана); неоплачувана: до 5 років протягом кар’єри

Бельгія, нідер.

оплачувана: до 2 років протягом кар’єри

Болгарія

оплачувана чи неоплачувана: 1 рік кожні 7 років

Чехія

оплачувана: 6 місяців кожні 7 років

Австрія

оплачувана: 1 семестр кожні 5-10 семестрів

Естонія

оплачувана: 1 семестр кожні 5 років

Греція

оплачувана: 1 рік кожні 6 років чи 6 місяців кожні 3 роки; неоплачувана: до 3 років.

Іспанія

оплачувана: <3 місяців (повна оплата); >3 місяців - <1 року (80% окладу) кожні 5 років; неоплачувана: більше 1 року

Франція

оплачувана: 1 рік кожні 6 років чи 6 місяців кожні 3 роки; неоплачувана: до 6 років протягом кар’єри

Хорватія

оплачувана: 1 рік кожні 6 років

Італія

оплачувана: 1 рік (в сумі), відпустка надається максимум двічі протягом 10 років у різні навчальні роки

Кіпр

оплачувана: 1 рік кожні 6 років чи 1 семестр кожні 3 роки; неоплачувана: до 1 року

Латвія

оплачувана: 6 місяців кожні 6 років: неоплачувана: до 2 років

Литва

оплачувана: 1 рік кожні 5 років

Люксембург

оплачувана: 6 місяців кожні 7 років (повністю оплачувана) чи 12 місяців кожні 7 років (50% зарплати)

Польща

оплачувана: 1 рік кожні 7 років

Португалія

оплачувана: 1 рік кожні 6 років чи 6 місяців кожні 3 роки

Румунія

оплачувана: 1 рік кожні 6 років; неоплачувана: два типи: 3 роки кожні 7 років чи 1 рік кожні 10 років

Словенія

оплачувана: 1 рік кожні 6 років

Боснія та Герцеговина

оплачувана: до 2 семестрів (частота не визначена); неоплачувана: до 3 років протягом кар’єри

Туреччина

оплачувана: до 1 року: неоплачувана: до 1 року

Сербія

оплачувана: 1 рік кожні 5 років: неоплачувана: різна тривалість для різних цілей


: анонси :
: акценти :
Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна» — 2016/2017 рік
ДП «Інфоресурс»: Основні проблеми вступної кампанії 2017 року
СумДУ першим серед українських вишів увійшов до рейтингу кращих молодих університетів світу від QS
Мінекономрозвитку: Держзамовлення на вступ до ВНЗ в 2017 році буде скорочено на 20,7%
Лист НМУ імені О.О. Богомольця до державної організаціїї "ЦЕНТР ТЕСТУВАННЯ": Вимагаємо виконати належним чином свої обов'язки!
ІНФОРМАЦІЮ ПРО 10 КРАЩИХ ВНЗ В РЕЙТИНГУ «ТОП-200 УКРАЇНА 2017» ПРЕДСТАВЛЕНО НА САЙТІ IREG OBSERVATORY
Кількість патентів, отриманих ВНЗ України у 2016 році
ДІНЗ: Абітурієнти повинні звертати увагу на наявність у ВНЗ ліцензій і сертифікатів про акредитацію спеціальностей
Перелік адрес зарубіжних баз даних об’єктів промислової власності, до яких надається безоплатний доступ в Інтернеті
Вища освіта України
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів