Економіка вступної кампанії « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Економіка вступної кампанії
4-07-2016

За традицією, що склалася в Україні, кожна вступна кампанія не схожа на попередню.



Нинішнього року на абітурієнтів чекає чи не найбільше нововведень за останні роки: бакалаврат має ширші спеціальності, документи можна буде подавати лише електронно, позаконкурсний вступ замінено на квоти, бюджетні місця між університетами розподілятимуть самі абітурієнти. Якщо до цього додати зміни, що відбулися торік, не буде перебільшенням сказати, що за останні два роки система вступу на бакалаврат зазнала докорінної трансформації.

Як на мене, найбільш кардинальною зміною, хоча, можливо, не такою відчутною для самих абітурієнтів, стало запровадження нового принципу розподілу бюджетних місць, що його на Заході найчастіше називають ваучерною системою.

Раніше саме міністерства та відомства, в чиєму підпорядкуванні перебувають університети, визначали, скільки кожен із них матиме бюджетних місць. Після цього абітурієнти, бачачи, скільки ВНЗ отримав бюджетних місць, подавали документи на вступ і змагалися за право навчатися безплатно. Ні для кого не секрет, що під час такого розподілу бюджетних місць між університетами не застосовувалися критерії якості освіти. Критерій був один — скільки попросив сам ВНЗ, а просив він виходячи з кількості викладацьких ставок, які потрібно забезпечити. Був ще додатковий критерій — наближеність ВНЗ до керівництва МОН.

Натомість ваучерна система передбачає, що спочатку абітурієнти змагаються за право навчатися безплатно в рамках загальноукраїнського рейтингу за кожною спеціальністю, а потім ті, хто таке право виборов, отримують умовний ваучер, тобто бюджетне місце, яке й приносять самостійно до обраного ними університету. На словах проста система, проте вона потребує чималої технічної підготовки. Після завершення прийому документів програмне забезпечення мусить автоматично визначати рейтинг кожного вступника, враховуючи: а) заяви абітурієнта, виставлені ним чи нею пріоритети, бали в сертифікатах ЗНО та середній бал атестата; б) вимоги щодо сертифікатів ЗНО, які виставляє університет; в) загальну кількість місць державного замовлення на кожній спеціальності, яку визначив уряд.

Основна перевага ваучерної системи — це повне усунення міністерств і відомств від процесу розподілу бюджетних місць між університетами. Можна сперечатися, наскільки ефективна система, проте це виправданий крок в українських умовах, коли рівень довіри до органів влади наближається до нуля.

Основний ризик, якого почали боятися деякі університети, розібравшись у системі, — концентрація бюджетних місць у найпопулярніших ВНЗ. Університети, котрі традиційно мають найбільше заяв і найвищі конкурси, отримають найбільше вступників-бюджетників. Простіше кажучи, студенти ще більше будуть концентруватися у Києві, Харкові, Львові та Одесі. Натомість менш популярні, регіональні виші стрімко втрачатимуть абітурієнтів. На тлі демографічного спаду, який триватиме ще три роки, багатьом із них це може загрожувати істотними скороченнями. Напевно, щоб пригальмувати цей ефект, міністерство встановило певну "стелю" — нинішнього року кожен університет може набрати лише на 25% бюджетників більше, ніж мав торік.

Це традиційній крок для нашого уряду: коли досліджень, на які можна спертися, немає, а часу на прийняття рішення обмаль, вирішують зробити середню температуру по палаті, аби нікого не скривдити. Гіпотетично, такий ризик існує насамперед для педагогіки та медицини, адже лікарі й учителі потрібні скрізь, і їх потребу можна вирахувати, на відміну від потреб в інших секторах. Мабуть, тому на ці спеціальності бюджетні місця розподілятимуться не за ваучерною системою, а за традиційною. Будемо сподіватися, що Міносвіти і МОЗ спиратимуться у своїх рішеннях на валідні дані кадрових потреб. Проте темною конячкою залишається концентрація промислових виробництв і їх можливість потім привабити студентів з великих університетських міст.

З технічного боку, досі невирішеними залишаються кілька арифметичних проблем, які можуть внести небажані корективи в систему. По-перше, не виключено, що в загальноукраїнському рейтингу в рамках однієї спеціальності опиняться люди з різними наборами сертифікатів. Адже університети можуть ставити третій сертифікат на вибір. Наприклад, у рейтингу на філологію, можуть змагатися вступник із третім сертифікатом з історії, вступник із третім сертифікатом з математики та вступник із третім сертифікатом з фізики. Так само в комп'ютерних науках третім сертифікатом хтось ставитиме фізику, хтось — іноземну мову, а хтось — історію України. Це проблема, бо шкала балів у сертифікатах ЗНО відносна, тож коли схрещуються кілька різних відносних шкал, порушується сама відносність.

По-друге, ваучерна система потребує, щоб усі ваучери перебували в одному фонді. На даний момент у Державному бюджеті немає єдиного рядка оплати навчання на бакалавраті за ваучерною системою. Депутати традиційно розвели ці кошти під різні міністерства й відомства. Міносвіти своїм листом уже поінформувало, що описаний вище загальний рейтинг на спеціальність формуватиметься у межах коштів кожного відомства. Простіше кажучи, право навчатися безплатно було поставлене в залежність від того, яке з міністерств виявилося політично сильнішим у грудні 2015 р. і витребувало для себе більший бюджет. Це, погодьтеся, не зовсім логічний підхід.

Негаразди системи з арифметикою — це не найбільші проблеми. Про них у Міносвіти знають і сподіваються їх надалі усунути. Тим часом є речі, котрі ставлять під сумнів саму доцільність ваучерної системи, якщо ми в доцільність закладаємо можливість досягти бажаного ефекту. Бажаний ефект, нагадаю, трохи спрощуючи, — щоб саме кращі університети отримували більше бюджетних коштів і надавали якісну вищу освіту якомога більшій кількості студентів. Тобто досі держава не могла з цим упоратися, тож ми довіримо це завдання самим абітурієнтам.

Проте, крім програмного забезпечення, ваучерній системі потрібно створити кілька важливих умов. По-перше, абітурієнт повинен прагнути здобувати саме якісну освіту і вміти відрізнити її від "підробки", схованої за гучною рекламою. По-друге, держава повинна фінансувати кожен ваучер відповідно до тих затрат, яких коштуватиме університетові дати справді якісну вищу освіту.

Почнемо з другого. На сьогодні в Україні немає єдиної узгодженої системи виміру витрат на підготовку фахівців із різних спеціальностей. У кількох країнах ЄС, наприклад у Польщі, Чехії, Румунії, деяких землях Німеччини та Шотландії, такий підхід є. Там намагаються створити умови, щоб університет отримував кошти відповідно до затрат, яких коштуватиме йому надати якісну освіту. Звідси формується певна шкала з 3-4 рівнями затратності. Спрощено її можна передати так: на першому — переважно суспільні та гуманітарні науки, на другому — переважно інженерні та природничі, на третьому чи четвертому — переважно медичні та артистичні спеціальності.

В Україні шкали немає, натомість діє політичний лобізм. Кількість коштів, яку отримає ВНЗ, залежить від того, наскільки впливовий його ректор, а найчастіше — міністерство, в чиєму підпорядкуванні перебуває університет. Звідси — підготовка одного медика за бюджетні кошти коштує чи не найдешевше з-поміж усіх спеціальностей. А підготовка економістів, міжнародників, менеджерів чи туризмознавців у ВНЗ, які підпорядковані Мінкультури, — коштує вдвічі більше, ніж згаданих бюджетників на лікарських спеціальностях. Отже, держава не фінансує і не буде фінансувати кожен ваучер відповідно до необхідних затрат. На жаль, суспільство й політики надто звикли до популізму і думають насамперед про кількість бюджетних місць, а не про те, яка за ними йде якість.

Перейдемо до першої умови. Опитування аналітичного центру CEDOS та Gfk Ukraine свідчить, що більшість студентів мали позитивну мотивацію, вступаючи до університету. У питанні множинного вибору 51% респондентів відповів, що здобуває вищу освіту, бо хоче знайти хорошу роботу, 38% обрали особистий та інтелектуальний розвиток, 32% пішли по диплом (що не конче може означати негативну мотивацію), 8% пішли в університет під тиском батьків, 6% хотіли переїхати до іншого міста. Отже, з упевненістю можна сказати, що негативна мотивація коли і є, то в меншості студентів. Більшість налаштовані отримати від вищої освіти добру роботу й інтелектуальний розвиток — досить адекватні бажання.

Однак наскільки високі шанси реалізувати таку мотивацію? Чи можуть абітурієнти отримати необхідну інформацію? Опитування засвідчило, що 59% студентів бракувало тієї чи іншої інформації під часу вибору університету. Наприклад, 22% зазначили, що їм бракувало інформації про перспективи працевлаштування після завершення того чи іншого університету. Інше питання показало, що, обираючи ту чи іншу спеціальність, студенти були ще більш розгублені. Тієї чи іншої інформації про спеціальність бракувало, щонайменше, 62% опитаних студентів. Внаслідок цих та деяких інших обставин лише 58% студентів планують працювати за фахом.

Можемо констатувати, що абітурієнти не мають достатньо інформації та вмінь для вибору університету і спеціальності. Інші дослідження теж підтверджують ці висновки. Тобто ще однієї з двох ключових умов, необхідних для досягнення бажаного ефекту від ваучерної системи, не створено.

Важко уявити собі вищу освіту США, де в багатьох штатах діє схожа на ваучерну або власне ваучерна система, без рейтингів працевлаштування випускників різних університетів. Причому за чистотою цих рейтингів інколи стежать навіть органи прокуратури. Якщо більшість абітурієнтів іде до університету, щоб потім отримати хорошу роботу, то держава мусить надати валідну інформацію та сприяти адекватному використанню цієї інформації, простіше кажучи — зробити так, щоб люди вміли нею користуватися.

На початку червня Аналітичний центр CEDOS звернувся до Міносвіти з пропозицією запровадити в Україні автоматизований збір інформації про траєкторії випускників на ринку праці. Технічний бік питання нескладний, не треба збирати анкети і носити довідки, все зробить комп'ютерна програма. За належної політичної волі Міносвіти та кількох інших міністерств і методологічної точності, Україна нарешті зможе забезпечити вступників та всіх охочих необхідною інформацією.

Окрім цього, CEDOS запропонував Міносвіти запустити національне щорічне анкетування студентів. Дивно, що досі не було запроваджено системи постійного зв'язку зі студентами, тими, хто може розповісти чи не найбільше про реальний стан освіти. Найкраще для такого анкетування підійде система персональних електронних кабінетів, ключі від яких матимуть лише студенти. Зараз такі кабінети мають лише абітурієнти на етапі подачі документів, тож якби після зарахування студент залишав кабінет за собою, з ним чи з нею можна було би налагодити безпосередній зв'язок.

Тут слід застерегти, що більшість студентів мають досвід навчання лише в одному закладі вищої освіти, тож вони не можуть повноцінно його порівнювати з іншими закладами, тому було би марно просити студентів ранжувати якість їхніх програм. Водночас студенти цілком можуть дати відповідь на запитання про наявність чи відсутність певних явищ, наприклад щодо окремих елементів академічної доброчесності, доступності викладачів, забезпечення системи вибору дисциплін, змішаних форм навчання, онлайн-освіти, роботи певних сервісів, можливостей міжнародного обміну тощо.

Тобто, знову ж таки, потрібно прийняти політичне рішення на рівні Міносвіти, і з часом абітурієнти матимуть змогу спиратися на репрезентативну інформацію про вищу освіту в тих чи інших ВНЗ безпосередньо від самих студентів.

Чи ми рухаємось у правильному напрямі? Можливо. Чи ми робимо все необхідне, щоб цей рух був продуманий і дав максимальний результат? Навряд. Так буде доти, доки у влади не з'являться бажання й можливість зазирати на рік-два наперед. А поки що доводиться виправляти помилки, яких просто-напросто не мало бути.

: анонси :
: акценти :
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів