"Освітня політика": Чи відповідає вимогам належної правової процедури новий порядок присудження наукових ступенів? « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
"Освітня політика": Чи відповідає вимогам належної правової процедури новий порядок присудження наукових ступенів?
30-09-2014

Академічна свобода та наука

Формування сучасних вимог наукових досліджень є справою виключно академічної спільноти, що має гарантувати додержання вимог наукової етики. Етичні вимоги рівня наукових досліджень і ступеня їх новизни suigeneris є корпоративними нормами, які є малопридатними для правового регулювання. А якщо бути точнішим, то право є безсилим у постановці цілей наукових досліджень, оскільки такі не можуть мати імперативного характеру, позаяк у ході еволюції людства результати наукових досліджень динамічно змінюються в зв’язку зі зміною наукової парадигми (Т. Кун) та необхідності їх періодичної верифікації на достовірність емпіриці і новим знанням у відповідній сфері.

У сучасний період інформаційного суспільства, коли обсяг інформації поширюється випереджаючими темпами, стає актуальним питання міждисциплінарних наукових досліджень. Обмеження лише рамками вузькопрофільних досліджень має наслідком втрачання загальної картини, коли науковий дискурс розпадається на міріади слабко пов’язаних між собою знаків, символів, сенсів, контекстів, яким важко претендувати на певну теорію, й тим більше — доктрину. Отже, вимоги певних юридичних документів щодо застосування певної методології наукових досліджень, зокрема — неприпустимості застосування міждисциплінарних досліджень interalia, ригідна вимога щодо їх проведення в рамках виключно однієї наукової спеціалізації є невиправданим втручанням у сферу академічної свободи.

Тому конкурентоспроможну і авторитетну на міжнародній арені національну науку можна створити лише за умови уникнення спроб увігнати її в прокрустове ложе формалізованих інструкцій і циркулярів, які намагаються взяти на себе роль покладання цілей науки як соціального процесу. Лише визнання широких академічних свобод сприятиме досягненню процедурних цілей розвитку науки — конкурентоспроможності теорій і доктрин, суспільних інновацій, свободи розвитку людського духу нарешті.

Свобода наукової діяльності та процедура наукових досліджень

Згідно із сутністю змісту свободи, позитивне право, тобто законодавство, не може встановлювати певну мету розвитку наукових досліджень, оскільки за своєю природою право є нейтральним щодо науки. В аналізованій нами Постанові Кабінету Міністрів № 567 від 24 липня 2013 року, якою затверджено Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника (далі — Порядок), такою метою є: (1) додержання вимог нормативно-правових актів та (2) недопущення плагіату. При цьому така мета сформульована у Порядку із порушенням фундаментальних засад правової визначеності як складової верховенства права.

По суті, невизначений за своїми легітимними цілями Порядок намагається ввести процедуру наукових досліджень у прокрустове ложе надмірно формалізованих вимог і процедур, які мають мало спільного власне з науковим процесом.

Натомість, свобода наукових досліджень пов’язана з формулюванням вченим на основі складених вже наукових шкіл власних підходів щодо дослідження певної наукової проблеми.

З організаційної точки зору, академічне співтовариство є вільним в організації своїх наукових досліджень. У цьому відношенні на нього цілком поширюються конституційне право на свободу об’єднань, а тому наукові організації та установи можуть створюватися вільно без попереднього дозволу (стаття 36). Тому у цьому контексті потрібна зміна підходів щодо формування спеціалізованих вчених рад та їх реєстрації при Міністерстві освіти і науки (далі — МОН). До речі, з аналізу п. 7 Порядку видно, що процедура створення спеціалізованих вчених рад має характер надання адміністративного дозволу, хоча за змістом статті 36 Конституції вона повинна мати характер легалізації у порядку реєстрації відповідно до визначених законом формальних вимог. Загалом, ці питання слід було б прописати у Законі № 1977-12 «Про наукову і науково-технічну діяльність», яка в рамках чинної редакції є бланкетною і суперечить вимогам правової визначеності, в силу чого є непридатною для належного застосування, а заінтересовані особи не можуть передбачити наслідки її дії навіть за допомогою кваліфікованого юриста.

З цих вимог випливає, що спеціалізовані вчені ради мають реєструватися в МОН, яке також має бути наділене повноваженням затверджувати їхні Положення. При цьому дана процедура реєстрації не може посягати на сутність змісту конституційного права на об’єднання і створювати такі процедурні вимоги щодо створення спеціалізованих вчених рад, які б створювали істотні перепони у їхньому утворенні та діяльності. Згідно з цими критеріями, визначені вимоги у п. 7 (5)-(8) є доречними і достатніми для забезпечення належного наукового рівня дисертацій, які будуть захищатися у відповідних спеціалізованих вчених радах. З іншого боку, вимоги п. 7 (4) є надмірними, невиправданими і такими, що не відповідають засадам правової визначеності, оскільки саме по собі порушення вимог нормативно-правових актів не може служити підставою для припинення діяльності спеціалізованої вченої ради, воно є абстрактним і в ньому не визначено, у чому конкретно полягає порушення порядку захисту дисертаційного дослідження або запозичення чужих ідей та думок без належного посилання на них (плагіат).

З процедурної точки зору,академічне співтовариство сприяє верифікації результатів наукових досліджень, на яких поширюються засади довіри, публічності і гарантії права бути заслуханим, обґрунтованих очікувань, рівності і недопущення дискримінації. За таких умов результати наукових досліджень стають предметом дискусії та аналізу з різних точок зору, гарантуючи всебічність, повноту й об’єктивність їх результатів, плюралізм наукових доктрин та їх змагальність, із чого, власне кажучи, і народжується істина.

Чи допустиме втручання держави у сферу свободи наукової діяльності?


Забезпечення розвитку науки і якості наукових досліджень випливає із позитивних обов’язків (affirmationaction) держави забезпечувати свободу наукової і технічної діяльності як одного із елементів свободи розвитку індивіда у вільному демократичному суспільстві. Тому виникає питання щодо допустимих меж втручання держави у свободу наукової і технічної діяльності, оскільки воно зачіпає межі академічної свободи. Такі питання лежать у площині академічної свободи, яка у контексті наукових досліджень міститься у конституційних гарантіях свободи розвитку індивіда (стаття 23), свободи вираження поглядів (стаття 33)та свободи наукової і технічної творчості (стаття 54).

Якщо взяти до уваги притаманне американському конституціоналізму знамените розмежування поняття liberties (свобод) та rights (прав), то свобода не підлягає обмеженню як така в силу її абсолютного характеру.

Натомість, у європейській конституційній традиції під впливом німецького адміністративного права та практики Європейського суду з прав людини сформульовано (1) доктрину втручання у права людини і основоположні свободи, засновану на (2) трискладовому тесті.

У силу сакралізації тексту, що бере свій початок від трактування Талмуду і Торив іудейській традиції та Біблії — в християнстві, в континентальній Європі також склалася традиція виводити правила з текстів законів (екзегеза тлумачення). Однак зміст законів має визначатися Конституцією і відповідати їй. Термін «втручання» означає, що обмеження прав людини і основоположних свобод має бути встановлене законом, обґрунтованим з міркувань необхідності у демократичному суспільстві і бути доречним і достатнім. Якщо проаналізувати природу Порядку, то викладені в ньому правила ґрунтуються на подвійному делегуванні: стаття 10 Закону про наукову і науково-технічну діяльність передбачає делегування законодавчих повноважень урядові щодо статусу спеціалізованих вчених рад та щодо контролю МОН за їх діяльністю — Порядок містить численні бланкетні приписи щодо врегулювання вимог процедури наукової діяльності, яка за природою не підлягає правовому регулюванню. Це є вельми сумнівним з формальної точки зору — згідно принципу законності дії виконавчої влади мають бути засновані на законі, який в істотних рисах регулює її діяльність, а також змістовної точки зору — надання виконавчій владі надмірної свободи розсуду може послужити джерелом сваволі і порушуватиме засади правової визначеності та обґрунтованих очікувань. Це є нічим іншим як порушенням принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції). Зрозуміло, що основні параметри правового статусу та основні риси процедури захисту дисертацій, а також їх перевірки на предмет плагіату спеціальною інституцією МОН мають бути врегульовані саме на рівні закону, а не на рівні адміністративних актів, які з цього приводу змінюються протягом останнього року вже тричі.

Виходячи з трискладового тесту, який передбачає правомірність дій виконавчої влади (1) на основі закону, (2) з мотивів необхідності у демократичному суспільстві (3) за допомогою доречних і достатніх засобів, можна виправдати втручання держави у свободу наукової і технічної діяльності в аспекті порядку присудження наукових ступенів лише з міркувань недопущення плагіату, оскільки плагіат сам по собі заперечує сутність наукової процедури.

Встановлення формальних підстав щодо позбавлення наукових ступенів чи припинення діяльності спеціалізованих вчених рад на підставі «порушення вимог нормативно-правових актів» є надмірно абстрактним, невизначеним, а тому порушує конституційні засади (1) права кожного знати свої права і обов’язки (частина перша статті 57) і (2) неприпустимості відповідальності за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення (частина друга статті 58).

Виправданим накладання згаданих санкцій є лише з підстав виявлення плагіату. У цьому відношенні п. 14 Порядку має бути підданий конституційному аудиту. Так,частини друга і третя п. 14 Порядку знаходяться у взаємозв’язку, однак викладені на низькому рівні юридичної техніки. Частина друга зазначеного пункту встановлює:

«У разі виявлення текстових запозичень, використання ідей, наукових результатів і матеріалів інших авторів без посилання на джерело дисертація знімається з розгляду незалежно від стадії проходження без права її повторного захисту».

Натомість частина третя викладена проблематично з точки зору правової визначеності:

«Виявлення в дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, текстових запозичень без посилання на джерело, є підставою для прийняття рішення про позбавлення його наукового ступеня».

З їх аналізу може скластися враження, що чисто текстуальне запозичення певного положення правового акту без посилання на джерело, наприклад, може стати підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук, що є надмірним, непропорційним і позбавленим сенсу у силу конституційної вимоги офіційного оприлюднення правових актів як необхідної умови їхньої чинності (стаття 57). Взагалі, ця частина мала бути викладена з посиланням на частину першу п. 14приблизно у такій редакції:

«Виявлення у дисертації, авторові якої вже видано диплом доктора чи кандидата наук, недоліків, визначених у частині другій цього пункту, є підставою для прийняття рішення про позбавлення його наукового ступеня».

Залишення чинної редакції п. 14 Порядку в силі створює правову невизначеність, оскільки надає надто широкий розсуд органу виконавчої влади для вирішення питання щодо позбавлення особи наукового ступеня, тобто порушує верховенство права і сутність змісту права на свободу наукової діяльності. Такі речі мають бути врегульовані у Законі про наукову і науково-технічну діяльність з огляду на принципи верховенства Конституції,законності та nullumcrimensinelege (немає відповідальності без закону).

Вимоги до кандидатських і докторських дисертацій у пунктах 9-15 Порядку надмірно регулюють питання, які пов’язані власне зі свободою наукової діяльності, яка, відповідно до статті 64 Конституції, може бути обмежена лише на основі самої Конституції і законів України. На рівні підзаконних нормативних актів, зокрема, правового акту, який є актом дворівневого делегування законодавчих повноважень парламенту, такі свободи не підлягають обмеженню взагалі.

Зокрема, незрозумілим є обмеження для здобувачів наукового ступеня кандидата наук захищати дисертацію лише за однією спеціалізацією, що суперечить сучасним тенденціям розширення міждисциплінарних підходів у наукових дослідженнях. Взагалі, такі питання та їхні правила мають розроблятися, насамперед, академічною спільнотою — у свою чергу,МОН покликаний координувати цю діяльність, а не імперативно визначати ці правила. Збереження правила про видання автореферату дисертації та його мета є незрозумілою з точки зору верховенства права, оскільки для визначення наукового рівня дослідження все одно необхідно аналізувати саму дисертацію, бо автореферат дає лише стислу інформацію щодо теоретичних і методологічних засад дисертаційного дослідження.

На останок, видаються нам надмірними вимоги щодо наявності для пошукачів наукового ступеня кандидата наук не менш як 5 публікацій, одна з яких має бути оприлюднена у зарубіжному науковому виданні або у вітчизняному виданні, включеному до міжнародних науково-метричних баз, а для пошукачів доктора наук відповідно — не менш як 20, з яких принаймні 5 мають бути опубліковані у міжнародних наукових виданнях, оскільки кожна стаття має містити конкретний внесок у розвиток науки, а вимоги щодо обсягу до 20 тис. друкованих знаків, як правило, не дозволяють розкрити методологію, основні параметри і висновки наукового дослідження в належному вигляді. Якщо цю ситуацію аналізувати на стику права та економіки, ми отримуємо класичну ситуацію негнучкого попиту, оскільки витрати на оприлюднення цих публікацій покриваються за рахунок авторів, що в силу природи негнучкого попиту знижує якість цих публікацій.

Аналіз порядку присудження наукових ступенів з точки зору належної правової процедури

Порядок досить непогано визначає правила процедури присудження наукових ступенів, встановлюючи доволі розумні строки перебігу окремих процедур, послідовності процедурних дій, регламенту прилюдного захисту дисертації та розгляду питання про видачу диплома кандидата/доктора наук. Водночас, привертає увагу те, що саме МОН залишає за собою повноваження щодо затвердження рішення спеціалізованої вченої ради про присвоєння наукового ступеня і видачі відповідного диплома, що є сумнівним з точки зору академічної свободи та автономії університетів. Сама процедура оскарження присвоєння наукового ступеня також суперечить фундаментальним засадам довіри, правил юрисдикції, рівності і права бути заслуханим. Загалом, у новому Порядку строки проходження процедури виписано більш суворо і їх перебіг є коротшим, що вбачається значним позитивом.

Алгоритм захисту дисертації і присудження наукових ступенів виглядає наступним чином.

Підготовка дисертації до захисту

Після проведення попередньої експертизи по місцю проведення дослідження відповідний вищий навчальний заклад або наукова установа видає висновок здобувачеві протягом трьох місяців для здобувача ступеня доктора наук, та протягом двох місяців — для здобувача кандидата наук (п. 16).

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію до розгляду не раніше ніж за два місяці для — здобувачів ступеня доктора наук, та не раніше ніж за один місяць — для здобувачів ступеня кандидата наук,із дня розсилання виготовлювачем обов’язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації. Водночас, питання щодо невизначеності поняття обов’язкових примірників видань, в яких опубліковані праці здобувача, що відображають основні результати дисертації, й досі є невирішеними згідно з новим Порядком. Це положення Порядку сформульовано у невизначений спосіб і напевно пов’язано із кількістю необхідних публікацій в офіційних наукових виданнях, які є необхідною умовою для допуску дисертації до захисту, що є,як вже зазначалося вище, надмірним і не відповідає економічній функції права, знижуючи науковий рівень такого роду публікацій.

Спеціалізована вчена рада приймає до захисту докторську дисертацію не пізніше ніж через три місяці після подання здобувачем усіх документів, а кандидатську — не пізніше ніж через два місяці. Це визначає доволі суворі часові рамки вирішення спеціалізованими вченими радами питання щодо проведення підготовки до процедури захисту дисертації. Автоматично, з урахуванням щорічної відпустки у науковців і науково-педагогічного складу, яка сьогодні може тривати до 56-ти календарних днів, це може призвести до певних проблем у додержанні зазначених процедурних строків (п. 17).

Порядок коригує усталену процедуру підготовки матеріалів дисертації до прилюдного захисту у спеціалізованій вченій раді (пп. 18-21). Порядок встановлює обмеження щодо можливості одній особі бути опонентом при захисті дисертацій — не більше п’яти на рік (п. 18), а також те, що оголошення про захист дисертації публікується не лише в офіційному друкованому виданні, а також на офіційному веб-сайті МОН (п. 20). Останнє правило сприятиме більшій прозорості у діяльності спеціалізованих вчених рад.

Процедура прилюдного захисту дисертації

Порядок належним чином регулює процедуру прилюдного захисту у розумінні права здобувачів бути заслуханими, в якому забезпечуються їм належні гарантії для ознайомлення із висновками офіційних опонентів та відгуками на автореферати дисертацій (пп. 21-23). Відповідно до сутності змісту академічної свободи, рішення спеціалізованої вченої ради про присудження здобувачеві ступеня чи про відмову у його присудженні мало б завершувати цю процедуру. Однак Порядок залишає серйозні контрольні і ревізійні повноваження МОН щодо рішень спеціалізованих вчених рад, що є сумнівним з точки зору довіри, обґрунтованих очікувань та сутності змісту права на академічну свободу.

Контроль і ревізія результатів захисту дисертації

Як ми вже зазначали, з урахуванням перехідного стану суспільства і економіки в Україні є виправданою, достатньою і доречною функція МОН щодо перевірки дисертаційних робіт на предмет плагіату. Натомість, Порядок передбачає процедуру перевірки захищених дисертацій на предмет: (1) додержання вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів (частина перша п. 26), наукового рівня дисертацій (частина перша п. 27). Порядок не визначає конкретний юридичний склад зазначених порушень. З точки зору правової визначеності, таке порушення, як «науковий рівень дисертацій», є питанням виключно академічного співтовариства, ділової репутації університету або наукової установи. Лише опосередковано застосовуючи положення п. 14 Порядку, можна зробити висновок, що атестаційна колегія МОН (юрисдикція згідно з п. 26) або експертна рада з питань експертизи дисертацій (юрисдикція згідно з п. 27; при цьому привертає увагу низький рівень юридичної техніки оформлення назви цієї інституції — «експертна рада з… експертизи») може скасувати рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня.

У Порядку так і не конкретизується, у чому саме полягає порушення вищезазначених вимог, що не відповідає засадам правової визначеності та постулатам юридичної відповідальності, згідно з якими накладення юридичних санкцій може ґрунтуватися на конкретно визначеному законом юридичному складі. У разі накладення заходів відповідальності, які стосуються прав людини і основоположних свобод, то вони відповідно до частини другої статті 58 і статті 64 Конституції мають визначатися виключно у законі, яким у цьому разі має бути Закон про наукову і науково-технічну діяльність. Тому бажано такі речі прописати на рівні закону, оскільки йде мова про накладання юридичних санкцій у разі порушення порядку захисту дисертацій. Спектр санкцій, які можуть бути накладені, розпочинаються від зауважень до спеціалізованих вчених рад і закінчуються припиненням діяльності спеціалізованих вчених рад та скасуванням рішення про присвоєння наукового ступеня.

Обґрунтованість втручання МОН у вигляді скасування рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів з накладанням відповідних санкцій

Обґрунтованість втручання держави в особі МОН у діяльність спеціалізованих вчених рад вбачається у концепції affirmativeaction, згідно з якою на державі у силу положень статті 54 Конституції лежить позитивний обов’язок сприяти розвиткові науки(правда, така конституційна мета видається занадто абстрактною і малопридатною до застосування). Відповідно до цілей і напрямків держави у сфері наукової і науково-технічно діяльності (стаття 31 Закону), держава бере на себе обов’язок здійснювати їх фінансування в обсязі не менше 1,7 відсотка ВВП України і відповідні видатки у структурі Державного бюджету є захищеними. У рамках науково-дослідних програм можуть виконуватися дисертаційні дослідження, які фінансуються з Державного бюджету, на чому і ґрунтуються функції МОН щодо втручання з питань присвоєння наукових ступенів. Водночас, завершення науково-дослідних програм є предметом всебічного і об’єктивного обговорення на засіданнях вчених рад університетів, наукових установ чи установ НАН України або галузевих академій, що оформлюється актом приймання-здачі робіт, виконаних у разі державного замовлення, наукових конкурсів чи бюджетного фінансування відповідних науково-дослідних робіт згідно з вимогами Закону про наукову і науково-технічну діяльність та умов відповідних замовлень, конкурсів тощо.

Натомість, п. 8 Порядку встановлює доволі розмиті гарантії щодо забезпечення умов діяльності спеціалізованих вчених рад та містить загальну відсильну норму на положення чинного законодавства, що є недоліком з точки зору правової визначеності. Змішаний характер фінансування спеціалізованих вчених рад розкриває порядок оплати праці та фінансування відрядження офіційних опонентів, що може здійснюватися за рахунок установи, при якій функціонує спеціалізована вчена рада, за місцем роботи здобувача, за місцем прикріплення здобувача для підготовки дисертації. По суті обґрунтованість видатків з Державного бюджету верифікується і належним чином підтверджується ще до стадії прийняття роботи до захисту спеціалізованої вченої ради.

Ще одним доводом легітимності втручання МОН у свободу наукової діяльності є те, що здобуття наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника є підставою для нарахування надбавок до посадового окладу науковця и науково-педагогічного працівника у вищих навчальних закладах публічної власності, що покладає на державу позитивний обов’язок забезпечити їх якість. Однак працівники цих закладів зацікавлені у своєму кар’єрному зростанні, як і самі заклади заінтересовані у цьому з метою підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг та доступу до фінансових ресурсів на науково-дослідні програми, що фінансуються з Державного бюджету на конкурсних засадах.

Тому достатніх підстав у МОН для ревізії прийнятих спеціалізованими вченими радами рішень про присвоєння наукових ступенів з питань додержання вимог нормативно-правових актів немає. Доречність скасування рішень спеціалізованих вчених рад про присвоєння наукових ступенів у разі виявлення плагіату не викликає сумнівів, оскільки це є нічим іншим, як заподіянням умисної матеріальної і моральної шкоди або крадіжкою інтелектуальної власності і ставить під сумнів весь науковий дискурс.

Процедура оскарження і розгляду апеляцій

Згідно з вимогами правової визначеності, скаргу на дії чи рішення певного інституту може приймати компетентна установа від осіб, права і законні інтереси яких порушено або обмежено. Як зазначено у п. 42 Порядку,в двомісячний термін може бути оскаржено рішення спеціалізованої вченої ради про присудження/позбавлення наукового ступеня здобувачем та іншими особами. Неприпустимо з точки зору верховенства права іменувати суб’єктів оскарження невизначеним за змістом словосполученням «інші особи», оскільки це підриває такі фундаментальні засади, як довіра і обґрунтовані очікування з боку особи, яка захистила дисертацію і здобула науковий ступінь. Тут кращим варіантом було б визначити державні інституції, які б були наділені повноваженнями звертатися з апеляціями на рішення спеціалізованих вчених рад щодо присудження/позбавлення наукового ступеня. Однак слід зазначити, що доволі реактивні строки давності звернення зі скаргами, які складають два місяці, звужують коло можливостей для зловживання цим правом з боку осіб, які не мають безпосереднього відношення до обставин присудження/позбавлення наукового ступеня спеціалізованою вченою радою. Водночас слід зазначити, що такі строки давності в Російській Федерації, навпаки, збільшено з трьох до десяти років з дня захисту дисертації.

З точки зору гарантій незалежності і безсторонності апеляційного розгляду,не може бути головою апеляційної комісії представник МОН, оскільки це створює додаткові канали тиску на інших членів апеляційної комісії. Відповідно до принципу законного і належного складу camera, тобто незалежного органу, що розглядає спір на засадах незалежності і безсторонності, його головою не може виступати працівник виконавчого органу, а може лише особа, яка є вільною від такого прямого впливу адміністрації. Такою особою міг би бути академік або член-кореспондент НАН чи галузевої академії, авторитетні члени наукових галузевих організацій. Натомість Порядок передбачає протилежне.

Чи має держава підтримувати інновації і як вони можуть впроваджуватися?

Ми не торкалися у нашому матеріалі особливостей присудження вченого звання старшого наукового співробітника, оскільки таке питання тісно пов’язано із автономією НАН і галузевих академій. Ці питання лежать у площині правового регулювання Закону про Національну академію наук України, який би мав прийти на зміну рамковому Закону № 3065-14 про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук, галузевих академій та статусу їхнього майнового комплексу.

Як ми бачимо з вище наведеного аналізу, держава в особі МОН доволі інтенсивно втручається у сферу свободи наукової діяльності і таке втручання видається нам надмірним і по багатьом параметрам воно створює істотні перешкоди в реалізації права на свободу наукової діяльності через різні організаційні і процедурні обмеження. Водночас, легітимність такого втручання обґрунтовується тим, що отримання дипломів кандидата чи доктора наук має наслідком набуття їх носіями певних прав і привілеїв, а також доступ до фінансових ресурсів, які виділяються з Державного бюджету на науково-дослідницькі роботи. У свою чергу, держава вважає себе зв’язаною позитивними обов’язками щодо забезпечення належного наукового рівня наукових досліджень і впровадження їх результатів, необхідною умовою чого є якісний склад академічного співтовариства.Підтвердженням цього є формалізація вимог щодо необхідності практичного впровадження результатів наукового дослідження (частина друга п. 9 Порядку).

Однак з точки зору економічного аналізу права та його динаміки нами не вбачається тут прямого зв’язку виконавців наукових досліджень із ефективністю впровадження наукових і науково-технічних розробок. У фундаментальних та гуманітарних науках взагалі складно говорити про економічний ефект результатів дослідження, оскільки дослідження інноваційного характеру можуть впроваджуватися лише після досягнення певного рівня науково-технічного прогресу, розвитку соціальної структури суспільства, структури економічної системи, яка дасть змогу мінімізувати витрати з отриманням прибутків, або з істотним покращенням економічної інфраструктури з використанням природної монополії у відповідній галузі національної економіки чи конкурентоспроможних товарів чи послуг. Якщо охарактеризувати цей процес з точки зору соціальної динаміки, щодо якої право як нейтральний інструмент регулювання виконує функцію зовнішнього контролю, то впровадження результатів дослідження згідно з Карлом Поппером у гуманітарній сфері проходить свою апробацію через верифікацію, що гарантується в рамках свободи вираження поглядів і свободи наукової діяльності. Тому власне процес реалізації результатів наукових досліджень, що лягли в основу дисертацій,та їх економічний чи соціальний ефект безпосередньо не пов’язані. Пригадаймо, що ще Мікеланджело спроектував літальний апарат на кшталт сучасного вертольоту, але в ті часи його проект втілити в життя було практично неможливо. Тим більше, параметри вільного наукового дискурсу не створюють для держави достатньої легітимної основи визначати науковий рівень певних досліджень. Такі питання є внутрішньою справою академічної спільноти в рамках академічних свобод.

Легітимна, суспільно значуща мета втручання держави у свободу наукової діяльності представляється нами на засадах належної правової процедури, яка б передбачала відкриту систему конкурсів через гранти, цільові, галузеві, комплексні програми проведення ґрунтовних наукових досліджень колективом авторів, в рамках яких би і реалізовувалися дисертаційні дослідження. Куратор відповідного проекту разом із провідними науковцями несли б відповідальність за якісний склад дослідницьких груп шляхом залучення експертів та асистентів. Такі процеси цілком укладаються в рамки автономії університетів та академічних свобод.

Звідси випливає висновок, що питання діяльності спеціалізованих вчених рад є питанням автономії університетів, згідно з яким університети мають бути наділені правом видавати дипломи про присвоєння наукових ступенів за результатами публічного захисту дисертацій із додержанням відповідних процедур. Дуже важливим питанням є самоорганізація академічного співтовариства, яке б самостійно формулювало стандарти та етичні вимоги до наукових досліджень, не покладаючись у цьому питанні лише на зусилля МОН, які є обмеженими. Натомість МОН мав би отримати повноваження вести єдиний реєстр спеціалізованих вчених рад за принципом єдиного вікна та перевірки дисертаційних досліджень на предмет плагіату. Загалом, ці речі мають бути врегульовані в Законі про наукову і науково-технічну діяльність, зокрема— саме на рівні закону має бути визначено підстави і порядок притягнення до відповідальності здобувачів і спеціалізованих вчених рад у разі виявлення фактів плагіату. Натомість, право є безсилим щодо визначення критеріїв наукового рівня дисертаційних досліджень і такої підстави позбавлення наукових ступенів не може бути в природі, оскільки ці речі визначає науковий дискурс і конкуренція на ринку. На основі цього пропонується вилучити частину шосту статті 10 Закону про наукову і науково-технічну діяльність, доповнивши Закон статтею 101у такій редакції.

«Стаття 101. Спеціалізовані вчені ради.

1. З метою забезпечення захисту дисертацій та присвоєння за результатами публічного захисту наукових ступенів кандидата та доктора наук при наукових установах і вищих навчальних закладах ІІІ-IV ступенів акредитації можуть створюватися спеціалізовані вчені ради. Положення цієї статті Закону не можуть тлумачитися і застосовуватися у такий спосіб, який призводив би до порушення сутності змісту права на свободу наукової і технічної діяльності, яка гарантується статтею 54 Конституції України.

2. Головою спеціалізованої вченої ради призначається доктор наук із спеціальності відповідно до її профілю, що є штатним працівником вищого навчального закладу або наукової установи, в якій утворено раду. Доктор наук може призначатися головою лише однієї спеціалізованої вченої ради у разі, коли у вищому навчальному закладі або науковій установі утворено кілька рад. Головою ради не може бути керівник або заступники керівника вищого навчального закладу чи наукової установ, при якій створена рада.

3. Персональну відповідальність за дотримання спеціалізованими вченими радами вимог цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність спеціалізованих вчених рад,несуть керівники рад.

4. Спеціалізовані вчені ради створюються за рішенням вченої ради вищого навчального закладу або наукової установи, при якій вона утворюється. Реєстрація спеціалізованої вченої ради здійснюється центральним органом виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері освіти і науки, шляхом затвердження Положення про спеціалізовану вчену раду, про що здійснюється запис у Єдиному державному реєстрі з питань освіти і науки.

5. Положення про спеціалізовану вчену раду повинно містити положення щодо:

а) персонального складу із захисту докторських дисертацій у складі не менше чотирьох докторів наук та семи кандидатів відповідної спеціалізації, кандидатських дисертацій — не менше трьох докторів наук і п’яти кандидатів наук відповідної спеціалізації;

б) на основі універсальних стандартів асоціації наукових і науково-педагогічних працівників щодо наукових робіт та правил наукової етики встановлювати вимоги щодо оформлення дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора або кандидата наук;

в) правила акредитації докторів і кандидатів наук відповідних спеціалізацій, які можуть виступати в якості експертів і офіційних опонентів при захисту дисертацій. Це правило не виключає можливість залучення в якості експерта при підготовці матеріалів до захисту чи офіційного опонента при захисті дисертації авторитетного вченого із бездоганною репутацією. На експертів і офіційних опонентів поширюються обмеження, які передбачені реченням третім частини другої цієї статті;

г) правила щодо розміщення повідомлення про захист дисертації на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері освіти і науки. Положення має передбачати правила щодо оприлюднення тексту дисертації на офіційному сайті вищого навчального закладу або наукової установи, при якій діє спеціалізована вчена рада, не пізніше двох місяців до дня публічного захисту;

ґ) правила щодо порядку підготовки та процедури публічного захисту дисертацій, які мають принаймні регулювати:

1) строки перебігу відповідних процедур;

2) порядок попередньої експертизи, розгляд питання про рекомендацію до захисту, порядок офіційного оприлюднення повідомлення про місце і час проведення захисту, реєстрації і ознайомлення здобувача наукового ступеня із відгуками офіційних опонентів та вчених у відповідній галузі науки;

3) порядок підготовки дисертації та процедури публічного захисту на засадах верховенства права, додержання вимог процедури на основі Конституції і законів України, довіри, права здобувача бути заслуханим, змагальності і свободи наукової дискусії;

4)порядок прийняття рішення про присудження наукового ступеня кандидата або доктора наук та видачі відповідного диплому; порядок оскарження рішення спеціалізованої вченої ради до експертної ради центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері освіти і науки;

д) правила щодо включення до Єдиного державного реєстру з питань освіти і науки відомостей про присудження особі наукового ступеня кандидата або доктора наук.

6. У місячний термін з дня захисту дисертацій вчений секретар спеціалізованої вченої ради передає дисертацію до експертної ради, яка діє при центральному органі виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері освіти і науки, для дослідження на предмет плагіату. У разі виявлення плагіату експертна рада приймає постанову про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата або доктора наук; одночасно у постанові експертна рада виносить попередження відповідній спеціалізованій вченій раді. У разі повторного виявлення факту плагіату у дисертації, на підставі захисту якої було присуджено науковий ступінь кандидата або доктора наук у тій самій спеціалізованій вченій раді протягом трьох років, експертна рада приймає рішення про закриття цієї спеціалізованої вченої ради та виключення її із Єдиного державного реєстру з питань освіти і науки. У разі прийняття рішення про виключення спеціалізованої вченої ради з Єдиного державного реєстру з питань освіти і науки, вищий навчальний заклад або наукова установа може звернутися до центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику у сфері освіти і науки, що до повторної реєстрації спеціалізованої вченої ради відповідної спеціалізації не раніше двох років з дня його прийняття.

7. Відповідно до цілей цієї статті плагіатом у дисертації вважається:

а) текстові запозичення без належного посилання на авторство, які складають принаймні 10 відсотків обсягу дисертації;

б) запозичення ідей, концепцій, теорій, які складають теоретично-методологічну основу дисертації, без належного посилання на джерела, без яких дослідження втрачає самостійний, завершений і цілісний характер;

в) запозичення емпіричного матеріалу та результатів дослідження без посилання на джерело і автора, якщо вони визначають сутність змісту наукових висновків дисертації та їх наукову новизну».


Таким чином, питання присудження наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника необхідно невідкладно врегулювати на рівні закону. З точки зору економічної природи права, має бути легалізована система виплати гонорарів офіційним опонентам у розумних розмірах. Також мають бути скасовані надмірні вимоги щодо наявності публікацій у фахових виданнях у такому ступені, щоб видання отримали бюджет, який забезпечував би оплату гонорарів за публікації на підставі об’єктивного і всебічного рецензування статей авторитетними вченими на засадах анонімності.Оскільки питання позбавлення наукових ступенів чи припинення діяльності спеціалізованих вчених рад є різновидом юридичної відповідальності, то її підстави і загальний порядок накладання відповідних санкцій має бути невідкладно врегульовано саме на рівні закону.

У нашому матеріалі, виходячи з верховенства права, внесено низку пропозицій щодо того, як привести занадто застарілу радянську модель присвоєння наукових ступенів, що є анахронізмом і не витримує критики, у відповідність до Конституції і законів України. Адже із сутності змісту академічної свободи такі питання мають вирішувати виключно університети, а забезпечувати організацію захисту дисертації мають виключно особи, які в академічному середовищі спеціалізуються на тематиці дисертації, що виноситься на захист. У нас виникають серйозні сумніви щодо спроможності МОН розбиратися у всіх проблемах, що виникають перед наукою, бо це представляється недосяжним з точки зору менеджменту, а також етосу та процедури наукових досліджень. Водночас ми усвідомлюємо, що без належного інституціонального контролю Україну поглине лавина неякісних дисертаційних досліджень, на боротьбу з чим і має бути спрямована діяльність МОН без зайвого адміністративного втручання у сам процес наукового пошуку, дослідження та їх верифікацію, зокрема— через опублікування їхніх результатів у наукових статтях чи прилюдний захист дисертацій.




: анонси :
: акценти :
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів