Національний інститут стратегічних досліджень: "Питання розвитку цифрової культури українського соціуму" « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Національний інститут стратегічних досліджень: "Питання розвитку цифрової культури українського соціуму"
15-09-2014

Анотація

Показано вплив глобальної цифрової культури на інтелектуальне й гуманітарно-культурне поле та на розвиток соціуму в цілому. Окреслено ключові проблеми, що стоять на заваді повномасштабного впровадження в українське суспільство цифрових технологій та глобальних інформаційних магістралей, що дозволило б підвищити конкурентоспроможність культури, освіти, науки, економіки та виробництва в Україні. Подано рекомендації щодо розвитку цифрової культури українського соціуму.


ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО СОЦІУМУ

Невпинні зміни науково-технічного, соціально-економічного, соціокультурного, інформаційного характеру, складні глобальні трансформації вимагають від України вироблення та запровадження інноваційних стратегій для інтеграції в актуальні світові процеси. Йдеться не лише про те, щоб бути успішним учасником глобалізації, використовувати її можливості для розвитку, а й про те, щоб не менш успішно відбувалася глокалізація всього українського суспільства: модернізація та інтеграція в глобальні процеси на регіональному та маргінальному рівнях, коли можливостями доступу до світових інтелектуальних обмінів здатні користуватися різні соціальні прошарки населення.

Світоглядною основою для таких процесів має бути усвідомлення того, що наш світ, наша сучасність перебувають у стадії посиленого технодетермінізму, який прискорено змінює як епістемологічні можливості культури, так і соціальні процеси, соціальну стратифікацію та навіть щоденні звички людини. Сучасний світ – це світ інтерактивних обмінів, взаємодій, трансформацій, котрі витворюють мобільні та гнучкі віртуальні єдності.

У цьому контексті явище цифрової культури є знаковим, оскільки вказує на домінуючу форму соціалізації сучасного суспільства – інформаційно-віртуальну. Кінематографічний і літературний кіберпанк, відеоскульптура й цифрові інсталяції, техно- та електронна музика, віртуальний музей та театр, софт-арт – все це було інноваціями ще декілька десятиліть тому, натомість тепер – це, фактично, осердя різноманітних творчих практик та «обличчя» актуальної культури людства, що є показником фундаментальних змін у пізнанні людини та її творчості. Саме під впливом цифрової культури докорінно змінюється й розуміння власне культури, яка є рушієм складних цивілізаційних процесів та їх стадій.

Завдяки цифровим телекомунікаціям стають можливими принципи «поліфонічної», «безперервної», «перманентної» трансляції, коли постійні потоки повідомлень про ті чи інші процеси набувають статусу окремої «гіперреальності». Остання у свою чергу витісняє фізичну реальність, маргіналізує її та робить локалістською.

Швидкими темпами відбувається процес формування як віртуальних спільнот і віртуальних соціальних груп, так і формування вже цілком відмінних від попередніх «цифрових» поколінь, які в межах своєї національної мови виробили власний сленг, власні поняття, абревіатури, а також способи мислення і навіть відповідну етику та цінності. Це не лише різні мови й світогляди, а й різні форми соціалізації та соціальної поведінки, зокрема й на побутовому рівні. Один із класиків кіберпанку про це якось зауважив, що фізична реальність – не найкраще з моїх вікон.

«Цифрове» покоління, незалежно від віку, статі, мови, культури, легко знаходить мову зі своїми ровесниками чи однодумцями з інших країн, фактично не відчуваючи цивілізаційних та культурних бар’єрів. Оперативні системи комунікації та сповіщення (передусім – соціальні мережі) дозволяють їм виробляти певною мірою одну з форм громадянського політичного солідаризму й однакове критичне розуміння процесів у планетарному масштабі. Скажімо, після фактичного вторгнення Російської Федерації спершу в Крим, а згодом і на Донбас світ сколихнула миттєва хвиля своєрідного «антипутінського фольклору», піднесення якої стало можливим завдяки інструментам цифрової культури, нерозривної з соціальними мережами (YоuTube, Instagram, Facebook, Twitter, Google+).

Під впливом цифрової культури, починаючи з 90-х років минулого століття, у США та в інших розвинених країнах виникли нові напрямки фундаментальних і стратегічних досліджень: постматеріалізм, постгуманітаристика, нове екомислення та екомоделювання, які суттєво переглянули класичні міждисциплінарні підходи модерного наукового пізнання та врахували тотальність цифрового фактору у житті сучасного людства.

Відтак очевидно, що «цифрова культура» – це базова основа сучасної світової культури, котра є невід’ємною складовою усіх без виключення суспільних процесів. Саме тому дослідження явища цифрової культури та її впровадження мають вагоме значення для подальшого розвитку країни, її наукового, освітнього й виробничого потенціалу, особливо з точки зору вироблення оперативної та доступної візуальної інформації (зовнішня реклама та знаки повідомлень у великих містах, інфографіка, науково-популярні фільми, наукова журналістика, електронна книжка, гаджети для дітей і підлітків тощо).

Рівень розвитку цифрової культури українського суспільства є недостатнім, зокрема це стосується регіонального виміру проблеми. Якщо подивитися на соціальну стратифікацію України та на рівень «комп’ютеризації», «інформатизації» регіональних шкіл, закладів культури та освіти, стає очевидним, що в нашій країні у соціальному та інтелектуальному плані співіснують як «модерні», так і «постмодерні» сегменти, поняття й цінності індустріальної і постіндустріальної (постінформаційної) доби. Схожу картину в Україні демонструє й «інфраструктурна нерівність», особливо в освітніх закладах. Наприклад, матеріально-технічна база українських шкіл нагально потребує зміцнення й оновлення. Інтеграція всієї країни до глобальних цифрових інфомагістралей – це довгострокове завдання, яке має низку складних рівнів: управлінських, адміністративних, правових, регіональних, освітніх, приватних, ментальних.

«Цифрова» модернізація українського суспільства має передбачати низку важливих аспектів:

розширення «цифрової» грамотності громадян;

розвиток когнітивних можливостей «віртуальних» шкіл, ліцеїв, університетів, науково-культурних закладів;

активізація зусиль щодо формування української глобальної цифрової бібліотеки та надання можливості безкоштовного користування нею громадянам;

зростання і поширення відкритих освітніх ресурсів із безкоштовними навчально-тестовими програмами;

«цифрова» модернізація мережі українських кінотеатрів та закладів культури;

«цифрові» зміни й кореляції начально-освітнього процесу та «цифрова» модернізація всієї педагогічної науки;

«оцифровування» українських музеїв і розміщення такого візуального контенту на зведеній Інтернет-платформі;

«оцифровування» українського класичного, модерного, соцреалістичного, діаспортного та актуального живопису й розміщення його на зведеній Інтернет-платформі;

популяризація культурно-гуманітарної ідеї про необхідність пожиттєвої освіти, зокрема за допомогою цифрового контенту.


Ще один вагомий аспект проблеми – входження в який глобальний цифровий простір і контент необхідний Україні? Спостерігаючи за телекомунікаційною, інформаційною та загалом цифровою модернізацією Російської Федерації, яка розробляє власні інфомагістралі та системи цифрової безпеки, перед Українською Державою стоїть завдання активного долучення до євроатлантичного цифрового контенту. В «цифровому» розумінні РФ усе більше поглинає українське суспільство – особливо через медійні та мережеві послуги, а в недалекій перспективі матиме місце політична спроба інтегрувати Україну до внутрішньоросійської комунікаційної мережі, про необхідність створення якої неодноразово анонсували чиновники та політики РФ.

«Цифровий» вплив Росії на українське суспільство вже зараз несе загрозливий характер. Йдеться передусім про безперервне насичення нашої країни іноземним культурним, інформаційним, освітнім, науковим продуктом різного рівня якості та, переважно, з досить сумнівними ідеологічними конотаціями.

Цьому процесові також сприяє ментальна звичка пострадянського покоління «користуватися Інтернетом на безоплатній основі». А оскільки відкритими та безкоштовними є лише російські піратські Інтернет-платформи, то в умовах недостатньої платоспроможності українських громадян російські політтехнологи вбачають у цифровому (зокрема й піратському) «русском мире» ще одну потужну зброю для впливу на весь пострадянський простір. Фахівці доводять, що саме безкарне та тотальне пострадянське Інтернет-піратство фактично гальмує формування цивілізованої споживацької культури в Україні. Через небажання платити за інтелектуальний та культурний продукт страждає бізнес і культурний ринок, не кажучи вже про формування ціннісно-смислового стрижня українських громадян, які – навіть мимоволі – й далі перебувають в орбіті впливу російсько-центричної культурної матриці.

Саме загроза «цифрового «русского мира» – ще один серйозний виклик (окрім анексії Криму та інтервенції на Донбасі), який вимагає чіткого позиціонування Україною своєї «цифрової» інтелектуально-культурної географії. Передусім – це поступова переорієнтація всього соціуму з «пострадянського» (російськомовного) на «євроатлантичний» цифровий контент. Відтак, постає низка інших пріоритетів: необхідність вивчення англійської мови, орієнтація на кращі науково-освітні та культурні заклади Заходу (університети, академії, центри, бібліотеки, музеї тощо).

Висновки

Інформаційний розвиток сучасності проголошує появу нового суспільства, яке виникає завдяки поширенню мереж. Цифрова культура є матрицею цих процесів, котра за своєю гнучкістю, операційністю та мобільністю виявляється значно ефективнішою за моделі системного бачення та відповідної організації економічних процесів. Тому масштабна інтеграція в цифрову культуру українського суспільства на його різних соціальних рівнях лише посилить ділову активність, зростання соціального капіталу, сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної освіти і науки.
Наявність цифрової культури суспільства – головна ознака його успішності в усіх секторах життєдіяльності країни. Йдеться не лише про розвиток в Україні новітніх моделей соціальної залученості та соціальної мобільності загалом, а, насамперед, про потребу підготовки громадян (ще з дитячого віку) до «цифрової» соціалізації та культури, які репрезентують суспільство ХХІ сторіччя. Для цього необхідно переглянути наявні моделі функціонування культурних закладів, дошкільних навчально-виховних установ, шкіл, університетів, наукових центрів та інститутів, державних установ.

«Цифрового перезавантаження» потребує власне й сфера культури та культурної освіти. Необхідно популяризувати через низку фестивальних заходів «цифрові» види творчості, яка в розвинених країнах уже давно витіснила модерні підходи, – літературний і кінематографічний кіберпанк, софт-арт, відео-скульптура, електронна і техномузика, цифрове телебачення тощо. Актуальною є потреба цифрової модернізації українських освітніх закладів, безпосередньо причетних до сфери культури: 1) запровадження нових «цифрових» спеціальностей, відділень та факультетів; 2) модернізація навчальної інфраструктури.

В умовах військової інтервенції та агресивної зовнішньої політики Російської Федерації перед Україною стоять також безпекові виклики, зокрема в інформаційній та кіберплощині, особливо в культурно-гуманітарній царині (зростання «цифрового» впливу «русского мира»). Необхідна поступова ціннісно-смислова переорієнтація багатьох громадян України – як користувачів соцмереж – із російських на західні. Адже не секрет, що російські спецслужби та політтехнологи через власні соцмережі ведуть масштабні Інтернет-війни щодо популяризації українофобських ідей «русского мира».

Рекомендації

- створити регіональні освітньо-науково-інноваційні центри з вивчення кіберреальності на базі провідних університетів або об’єднань університетів і наукових установ (наприклад, таких як Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Національний університет «Львівська політехніка», Південний науковий центр НАН України в м. Одеса тощо);

- створити показову «пілотну» цифрову школу як школу нового покоління з тим, щоб у перспективі її досвід поширювати в усій Україні;

- запровадити довгострокову й поетапну державну програму щодо «оцифровування» експонатів усіх українських музеїв, їх технічного опису у форматі цифрового контенту та розробки зведеної та структурованої Інтернет-платформи;

- запровадити державну програму щорічної закупівлі в українських видавців текстів е-книг для потреб початкової, середньої, професійно-технічної і вищої школи, а також для державних бібліотек, інтернатів та інших соціально-важливих закладів;

- запровадити на гуманітарних факультетах українських університетів спецкурси щодо переваг і можливостей цифрової обробки наукового контенту та його репрезентації, використовуючи новітні технології журналістики (інфографіка, інтерактивна візуалізація, відеоролик, картограма тощо);

розглянути можливість державної фінансової підтримки Інтернет‑мовлення (Інтернет-радіо, Інтернет-ТБ), що займається культурним, гуманітарним та науково-пізнавальним контентом як соціально-важливим чинником інтелектуального збагачення суспільства.


Відділ гуманітарної політики
(А. О. Астаф’єв)
niss.gov.ua





Додатково:

Аналітична записка: Визначення оптимальної структурно-функціональної моделі незалежної агенції гарантування якості освіти

Міністр освіти: «Відповідальність за якість освіти ми покладемо на університети»

Щодо забезпечення підготовки фахівців в сфері функціонування України в умовах Світової організації торгівлі.

Щодо заходів стимулювання створення та функціонування індустріальних парків в Україні

Рейтинг інформаційної відкритості сайтів центральних органів виконавчої влади України — 2013

: анонси :
: акценти :
Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна» — 2016/2017 рік
ДП «Інфоресурс»: Основні проблеми вступної кампанії 2017 року
СумДУ першим серед українських вишів увійшов до рейтингу кращих молодих університетів світу від QS
Мінекономрозвитку: Держзамовлення на вступ до ВНЗ в 2017 році буде скорочено на 20,7%
МОН: Перелік навчальних закладів, які мають право здійснювати діяльність у сфері вищої освіти (I квартал 2017 року)
Лист НМУ імені О.О. Богомольця до державної організаціїї "ЦЕНТР ТЕСТУВАННЯ": Вимагаємо виконати належним чином свої обов'язки!
ІНФОРМАЦІЮ ПРО 10 КРАЩИХ ВНЗ В РЕЙТИНГУ «ТОП-200 УКРАЇНА 2017» ПРЕДСТАВЛЕНО НА САЙТІ IREG OBSERVATORY
Кількість патентів, отриманих ВНЗ України у 2016 році
ДІНЗ: Абітурієнти повинні звертати увагу на наявність у ВНЗ ліцензій і сертифікатів про акредитацію спеціальностей
Перелік адрес зарубіжних баз даних об’єктів промислової власності, до яких надається безоплатний доступ в Інтернеті
Вища освіта України
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів