Автономізація університетів як складова реформи вищої освіти в Україні (Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України) « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Автономізація університетів як складова реформи вищої освіти в Україні
(Аналітична записка Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України)
21-08-2012

Анотація


На основі аналізу системних проблем у галузі університетської освіти, запропоновано ряд практичних рекомендацій, спрямованих на їх подолання з метою створення оптимального балансу між ступенем автономії та державним регулюванням навчального процесу задля поліпшення якості вищої освіти і повнішого задоволення потреб національної економіки та соціальних очікувань.


АВТОНОМІЗАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТІВ ЯК СКЛАДОВА РЕФОРМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ



Концептуальні засади університетської автономії
За останні 20 років процес трансформації системи вищої освіти в Україні набув перманентного, проте, певною мірою безсистемного характеру. Однією з основних проблем реформування української системи вищої освіти є визначення форм і меж автономії ВНЗ задля ефективного їх функціонування, а також підтримання балансу між ступенем автономії та державним регулюванням навчального процесу з метою адекватного задоволення соціальних очікувань, зокрема поєднання ідеології вільного ринку з дотриманням принципів соціальної справедливості.

Якщо функції управління вищими навчальними закладами зосереджено в державних установах, то відбувається жорстка уніфікація підготовки фахівців, що звужує їхні професійні горизонти, зменшує гнучкість реагування системи освіти на запити ринку праці тощо. У разі передачі управлінських функцій академічним структурам виникає загроза ізоляції університетів від суспільства. Міжнародні та європейські документи пропонують вирішувати цю дилему шляхом посилення суспільного контролю за якістю освіти, оптимізації й певної децентралізації управління вищою освітою.

“Вищим навчальним закладам має бути надана автономія в їхніх внутрішніх справах, однак така автономія має супроводжуватися чіткою і прозорою підзвітністю урядові, парламентові, студентам і суспільству в цілому”[1]. “Потужну силу керування перетвореннями закладено в партнерстві та зв’язках між зацікавленими сторонами – особами, відповідальними за розробку політики на національному й інституційному рівнях, викладацьким складом та іншими співробітниками, дослідниками і студентами. Ключова роль у цьому процесі належить також неурядовим організаціям. Таким чином партнерство на основі спільних інтересів, взаємної поваги і довіри має бути основним методом оновлення вищої освіти”[2].

Хартія Університетів України “Академічні свободи, університетська автономія та освіта” (2009 р.) під університетською автономією має на увазі “форму встановлення та повсякчасного досягнення академічних свобод, що визначається як необхідна ступінь незалежності університету:

- у правоздатності вирішувати завдання розвитку особистості, суспільства;

- від зовнішнього втручання (від держави та інших суспільних сил) приймати рішення стосовно внутрішньої організації та управління, розподілу фінансових ресурсів та генерування доходів, адміністрування і встановлення власної лінії поведінки (місії) у сфері освіти, науково-дослідної роботи, викладання й інших пов’язаних із цим видах діяльності”[3].


У пункті 3.8 цього документу Університети закликають уряд “визнати принципи університетської автономії, що підкріплює їх різноманітні місії, у тому числі:

- академічної автономії (навчальні плани, програми та наукові дослідження);

- фінансової автономії (виділення бюджету єдиною сумою);

- організаційної автономії (організаційна структура університетів);

- автономії в області кадрової політики (найм, заробітна плата та просування по службі)”[4].


Необхідність розширення автономії українських ВНЗ не викликає сумнівів ні у державних структур, ні у громадськості. Ініціативи щодо подальшого реформування системи вищої освіти передбачають право університету встановлювати власні навчальні програми і цілі (змістовна автономія); право університету визначати способи досягнення раніше встановлених пріоритетів, які визначені як частина національної політики (процедурна автономія); право закладів вищої освіти визначати власну академічну структуру (органічна автономія). Проте гострі дискусії в суспільстві точаться навколо конкретних формату та змісту очікуваних перетворень.

При здійсненні реформ системи вищої освіти в Україні має враховуватися те, що автономія університетів у державах сталої демократії дозволяє університету в якості складової соціального середовища, що забезпечує безперервний процес соціалізації особистості, здатної до відповідальності й конструктивної самореалізації, зосередитися на суто навчальних та науково-дослідних завданнях. Процеси децентралізації управління вищою школою і посилення її автономії, що розглядаються у двох вимірах: 1) як засіб децентралізації управління; 2) як засіб підвищення якості освіти та гнучкості системи вищої освіти, тривають в Західній Європі з 80-х років ХХ ст., в латиноамериканських, східноєвропейських країнах та азійсько-тихоокеанському регіоні – з 90-х.

У країнах СНД ці загальносвітові тенденції проявляються із запізненням, оскільки з радянських часів успадковано традицію жорстко централізованого управління. Традиційна повна фінансова залежність системи вищої освіти від органів і структур державної влади є головним важелем тиску на університети. Справжню автономію вітчизняні університети набудуть лише за умови диверсифікації джерел фінансування та залучення до захисту академічних свобод у виборі наукових пріоритетів інституцій громадянського суспільства. Проте якщо державне фінансування вищої школи припинити, можлива втрата державного контролю над системою освіти, і вища освіта може перестати бути суспільним благом. Отже, автономію університетів необхідно визначити з урахуванням глибшої інтеграції університету з економікою, ринком праці і процесами розвитку суспільства і держави, що сприятиме демократизації освіти, підвищенню конкурентоспроможності національних університетів і залученню до управління освітою ініціативних науковців.

Системні проблеми української вищої освіти
Автономія й академічна свобода університетів України – не самоціль. Університетська автономія має сприяти досягненню стратегічної мети підвищення конкурентоспроможності українських фахівців на світових ринках праці, введення країни в єдиний європейський освітньо-науковий простір задля забезпечення сталого розвитку суспільства. Отже форми і зміст автономії українських ВНЗ повинні забезпечити подолання системних проблем, що накопичилися у вітчизняній системі вищої освіти.

Серед найгостріших із цих проблем можна виділити:



Незбалансованість мережі ВНЗ. Вища освіта в Україні стала дійсно масовою, що не підкріплювалося збільшенням державних видатків до рівня, який гарантував би якісну освіту всім бажаючим її отримати. Таке збільшення державних видатків неможливе. Наразі постає питання про необхідність скорочення невиправдано великої кількості вищих навчальних закладів.

Високий рівень корупції. Введення системи ЗНО випускників шкіл, яке, поза сумнівом, є дуже позитивним процесом, знизило рівень корупції при вступі до ВНЗ, але корупція під час навчання набула майже неконтрольованих обсягів.

Інфляція стандартів освіти. Надмірне зростання кількості державних, відомчих та приватних вузів, не підкріплене системою контролю відповідності їх матеріально-технічної та інтелектуальної бази освітнім стандартам, нечіткість визначення цих стандартів, призвели до появи “дипломованих фахівців”, які не мають інколи навіть базових фахових знань, що веде до втрати суспільного престижу української вищої освіти.

Низький рівень оплати праці викладачів та співробітників. Заробітна плата викладачів та працівників ВНЗ не досягала навіть середньої у промисловості, що провокує пошуки додаткових джерел доходів, у тому числі корупційних. Кар’єра викладача стає дедалі менш привабливою для талановитої та амбітної молоді.

Ізоляція від міжнародної інтелектуальної спільноти. Брак фінансування наукової діяльності вищих навчальних закладів, обмеженість доступу до сучасної наукової літератури, старі наукові кадри, котрі не володіють іноземними мовами та сучасними засобами комунікації, “радянський менеджмент” призвели до втрати позицій університетських науковців України в міжнародному науковому співтоваристві.

Відрив викладання від сучасної науки. Розрив між навчальним процесом і науковими дослідженнями зумовлюється відсутністю ефективної системи підвищення кваліфікації викладачів вищої школи та відсутністю в більшості університетів необхідної науково-дослідної бази, яка з радянських часів залишається прерогативою науково-дослідних інститутів системи Національної академії наук України.

Повільні темпи та низька ефективність упровадження принципів Болонського процесу. Не завершено перехід на дворівневу систему ступенів вищої освіти (наявність освітнього рівня “спеціаліст”). Упровадження Європейської кредитно-трансферної системи (ESTS) та додатку до диплому міжнародного зразка (DS) не підвищили академічної мобільності українського студентства і не привели до визнання української вищої освіти за кордоном. Змістовні вимоги Болонського процесу підмінюються формальними нововведеннями, які невиправдано бюрократизують навчальний процес. Непродумані заходи з реформування часто викликають опір викладачів, які вважають болонські реформи недоцільними, натомість віддаючи перевагу апробованим національним освітнім традиціям.

Потенційні загрози, пов’язані з непродуманими заходами посилення автономії. При розробці і втіленні заходів з розширення університетської автономії необхідно передбачити ефективні запобіжники від узурпації влади у ВНЗ. В умовах майже повної залежності Вченої ради, а також самоврядних інституцій (студентського самоврядування, профспілок, професійних і громадських товариств, університетських ЗМІ тощо) від адміністрації ВНЗ (в особі ректора) автономія університету від держави може перетворити його на “ректорську вотчину”.

Рекомендації щодо формування університетської автономії як засобу вирішення системних проблем вітчизняної вищої освіти

Європейський і світовий досвід свідчить, що адміністрування та керування вищими навчальними закладами має засновуватися на визначальних принципах поваги до інституційної автономії та академічної свободи; відкритості й прозорості; суспільної відповідальності.

Кадрова політика. У Законі “Про вищу освіту” необхідно передбачити і належним чином регламентувати процедуру формування у вищих навчальних закладах незалежних наглядових рад (в які входитимуть як особи, призначені державою, так і делеговані трудовими колективами), запровадження вікового цензу (65 років) на обіймання керівних адміністративних посад тощо.

Матеріально-фінансове забезпечення. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України за участі університетської спільноти доцільно скоординувати роботу з вироблення і подальшого впровадження загальноукраїнських, стандартизованих у межах профілю ВНЗ чітких критеріїв для рейтингів, згідно з якими буде проводитись відкрите і прозоре затвердження річного кошторису навчальних закладів та звіт про його виконання, визначення пріоритетів і розподіл фінансування, встановлення персональних надбавок фахівцям, преміювання та заохочення наукових і педагогічних колективів.

Суспільна відповідальність. Суспільна відповідальність вищих навчальних закладів щодо забезпечення належної якості освітніх послуг повинна стимулюватися не лише міністерськими перевірками, а й регулярним проведенням єдиного всеукраїнського рейтингу ВНЗ, основним критерієм якого мають бути працевлаштування випускників за фахом та відгуки роботодавців. Цей рейтинг має впливати на збільшення державного фінансування ВНЗ і широко оприлюднюватися ЗМІ.

Контроль якості освітніх послуг. Реальний вихід українських університетів на європейський ринок освітніх послуг має відбуватися шляхом акредитації навчальних планів та програм відповідними європейськими агенціями контролю якості. Запропонувати Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України сформувати і забезпечити функціонування механізмів акредитації навчальних планів та програм вітчизняних ВНЗ відповідними європейськими агенціями контролю якості освітніх послуг. Така акредитація унеможливить штучне завищення показників щодо якості навчання, до яких масово вдаються ВНЗ підчас отримання/підтвердження рівнів акредитації та отримання/подовження ліцензії на надання освітніх послуг.

Співпраця держави і громадянського суспільства. За відсутності автономії університетів зростає загроза посилення політичного впливу на їхнє управління. В таких реаліях Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України разом із органами університетського самоврядування варто погодити принципи формування складу і повноваження наглядових структур у ВНЗ та закріпити їх на законодавчому рівні. Важливо щоб у наглядових радах була вагома частка представників державної влади, адже в умовах недостатнього розвитку університетського самоврядування необхідно забезпечити втілення загальнодержавної стратегії розвитку освіти, а також прозорість та демократичність навчального процесу.

Відділ гуманітарної політики

Богачевська І.В.


__________________________________________________

[1] Всесвітня декларація про вищу освіту для ХХІ століття: підходи і практичні заходи. – Париж, 1998. – Ст.13.

[2] Там само. – Ст.17.

[3] Хартія університетів України: академічні свободи, університетська автономія та освіта : [створена на Міжнар. конф. “Ольвійський форум–2009” у Ялті 11–15 черв. 2009 р.] // Освіта України. – 2009. – 10 лип. – С. 5.

[4] Хартія університетів України… – С. 5.





Додатково:

Робочою групою ректора НТУ «КПІ» Михайла Згуровського презентовано новий законопроект про вищу освіту

Країна виграє від подальшої європейської інтеграції
(Аналітична стаття президента НаУКМА на сайті University World News)


Міжнародний фонд «Відродження»: стислий звіт за 2011 рік (Сприяння реформам у галузі освіти)

З тринадцятьма очільниками вищих навчальних закладів державної форми власності не продовжено або ж достроково розірвано контракт

: анонси :
: акценти :
Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна» — 2016/2017 рік
ДП «Інфоресурс»: Основні проблеми вступної кампанії 2017 року
СумДУ першим серед українських вишів увійшов до рейтингу кращих молодих університетів світу від QS
Мінекономрозвитку: Держзамовлення на вступ до ВНЗ в 2017 році буде скорочено на 20,7%
Лист НМУ імені О.О. Богомольця до державної організаціїї "ЦЕНТР ТЕСТУВАННЯ": Вимагаємо виконати належним чином свої обов'язки!
ІНФОРМАЦІЮ ПРО 10 КРАЩИХ ВНЗ В РЕЙТИНГУ «ТОП-200 УКРАЇНА 2017» ПРЕДСТАВЛЕНО НА САЙТІ IREG OBSERVATORY
Кількість патентів, отриманих ВНЗ України у 2016 році
ДІНЗ: Абітурієнти повинні звертати увагу на наявність у ВНЗ ліцензій і сертифікатів про акредитацію спеціальностей
Перелік адрес зарубіжних баз даних об’єктів промислової власності, до яких надається безоплатний доступ в Інтернеті
Вища освіта України
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів