Представник Президента у ВР Юрій Мірошниченко вніс в Раду альтернативний закон про вищу освіту (№ 9655-2 від 6 січня 2012 р.) « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Представник Президента у ВР Юрій Мірошниченко вніс в Раду альтернативний закон про вищу освіту (№ 9655-2 від 6 січня 2012 р.)
1-02-2012

Постійний представник Президента України у парламенті, народний депутат від Партії регіонів Юрій МІРОШНІЧЕНКО вніс на розгляд Верховної Ради України проект закону «Про вищу освіту».
Депутат сьогодні зареєстрував у ВР свій законопроект, як альтернативний внесеному 28 грудня 2011 року Кабінетом міністрів України.


У пояснювальній записці наголошується, що законопроект встановлює основні засади здійснення освітньої діяльності в Україні та спрямований на забезпечення реальної автономії та конкурентноздатності вищих навчальних закладів України і їх швидкого реагування на потреби ринку праці.

Основними концептуальними положеннями законопроекту є забезпечення автономії вищих навчальних закладів; дерегуляція галузі вищої освіти; рівність перед законом і у правах вищих навчальних закладів усіх форм власності та їх професорсько-викладацького складу; запровадження державно-громадського органу управління (ДАК України) та залучення роботодавців до визначення змісту стандартів вищої освіти, в тому числі освітніх програм вищої освіти; забезпечення доступу фізичних і юридичних осіб до інформації у галузі вищої освіти на засадах відкритості, прозорості, доступності та безоплатності, в тому числі врегулювання на рівні закону питань ведення і вільного доступу до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

Проект закону пропонується надати вищим навчальним закладам права видавати власні дипломи про здобуття особами вищої освіти; створювати дієві системи галузевих стандартів вищої освіти; вдосконалювати мережі і типів вищих навчальних закладів.

Автор пропонує запровадити безстрокові ліцензії на освітню діяльність і закріпити на рівні закону виключний перелік підстав для анулювання таких ліцензій.

Проектом пропонується й ліквідація ліцензованого обсягу освітньої діяльності, який є суттєвою перепоною на шляху реального та швидкого укрупнення вищих навчальних закладів і збільшення кількості студентів у тих з них, які надають кращі освітні послуги, забезпечуючи тим самим можливість здобуття особами якісної вищої освіти.

Ю.МІРОШНІЧЕНКО пропонує вдосконалити систему і підстави присвоєння вищому навчальному закладу України статусу національного; вдосконалити в рамках реалізації принципу автономії вищих навчальних закладів положень щодо умов та порядку вступу громадян до вищих навчальних закладів для здобуття вищої освіти.

Пропонується також врегулювати питання мови викладання у вищих навчальних закладах; вдосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою тощо.

«Метою законопроекту є створення умов для підвищення якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів і, як наслідок, підвищення якості здобутої в них особами вищої освіти», - вказує автор.


Додатково - пропонуємо ознайомитись з повним текстом Проекту закону «Про вищу освіту» № 9655-2 від 6 січня 2012 р.

Проект
вноситься народним депутатом України
Мірошниченком Ю.Р. (№ 142)


ЗАКОН УКРАЇНИ

Про вищу освіту

Цим Законом встановлюються правові, організаційні, фінансові та інші засади здійснення освітньої діяльності в Україні з метою створення умов для здобуття особами якісної вищої освіти та забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих і конкурентоздатних фахівцях.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення
1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
1) автономія вищого навчального закладу – самостійність і незалежність вищого навчального закладу у прийнятті рішень з усіх питань своєї освітньої діяльності в межах, що передбачені його статутом і цим Законом;
2) академічні свободи – самостійність і незалежність учасників навчально-виховного процесу вищого навчального закладу у виборі форм, методів і способів здобуття, розвитку і передачі знань, вмінь і практичних навичок через дослідження, розробки, дискусії, документування, педагогічну і наукову діяльність, що здійснюються у порядку та межах, визначених статутом і внутрішніми нормативними документами вищого навчального закладу і його структурних підрозділів;
3) акредитація спеціальності – процедура підтвердження здійснення вищим навчальним закладом освітньої діяльності за відповідною спеціальністю на рівні, що відповідає стандартам вищої освіти;
4) вища освіта – сукупність систематизованих знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, здобутих особою у вищому навчальному закладі та необхідних для виконання нею професійних завдань і обов’язків за відповідною спеціальністю;
5) вищий навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми за певними освітніми рівнями, забезпечує навчання та виховання осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей і нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність;
6) засновник (засновники) вищого навчального закладу – одна чи декілька фізичних та/або юридичних осіб, територіальна громада чи держава, рішенням та за рахунок майна і/або коштів якої (яких) засновано вищий навчальний заклад. Права засновника, передбачені цим Законом, набувають також зазначені суб’єкти у разі придбання ними вищого навчального закладу згідно з цивільно-правовими угодами та відповідно до законодавства України;
7) здобувач вищої освіти – особа, яка зарахована до вищого навчального закладу для здобуття вищої освіти відповідного освітнього рівня за обраною спеціальністю;
8) ліцензування освітньої діяльності – процедура визнання спроможності юридичної особи здійснювати освітню діяльність за певною спеціальністю відповідно до ліцензійних умов;
9) освітня діяльність – діяльність вищих навчальних закладів з надання освітніх послуг з метою забезпечення здобуття особами вищої освіти і задоволення додаткових та окремих освітніх потреб як здобувачів вищої освіти, так і інших осіб;
10) якість вищої освіти – рівень здобутих особою професійних якостей, що відповідає вимогам освітньо-професійної характеристики випускника вищого навчального закладу;
11) якість освітньої діяльності – рівень організації системи підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам вищої освіти та забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту
1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.
2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів України.

Стаття 3. Державна політика у галузі вищої освіти
1. Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України.
2. Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на основних принципах освіти, передбачених Законом України “Про освіту”, а також на принципах:
1) доступності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;
2) конкурсного відбору громадян України для здобуття ними вищої освіти за кошти Державного бюджету України і місцевих бюджетів;
3) незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;
4) інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;
5) державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;
6) гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.
3. Державна політика у галузі вищої освіти реалізується шляхом:
1) створення умов для підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для здобуття вищої освіти;
2) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти;
3) надання особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, цільових (в тому числі пільгових) державних кредитів для здобуття ними вищої освіти;
4) збереження і розвитку різних форм навчання та організації постійного контролю за підвищенням якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти;
5) забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;
6) надання державних стипендій та пільг студентам вищих навчальних закладів у порядку, встановленому законодавством;
7) належної підтримки підготовки фахівців з числа осіб з обмеженими фізичними можливостями на основі спеціальних освітніх технологій.

Стаття 4. Право на здобуття вищої освіти в Україні
1. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства мають право здобувати в Україні вищу освіту у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності, що отримали ліцензію на освітню діяльність. Особи вільні у виборі вищого навчального закладу, спеціальності та форми навчання.
2. Громадяни України мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі, якщо певний освітній рівень громадянин здобуває вперше.
3. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право здобувати вищу освіту, крім права на здобуття вищої освіти за рахунок коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 5. Освітні рівні вищої освіти
1. В Україні встановлюються такі освітні рівні вищої освіти:
1) молодший спеціаліст;
2) бакалавр;
3) магістр.
2. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який передбачає здобуття особою загальнокультурної підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою вирішення типових завдань, що передбачені для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.
Особа має право здобувати вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за умови наявності у неї базової чи повної загальної середньої освіти.
3. Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти, який передбачає здобуття особою теоретичних знань, вмінь, способів мислення та практичних навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов’язків за обраною спеціальністю.
Особа має право здобувати вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за умови наявності у неї повної загальної середньої освіти.
4. Магістр – освітньо-науковий рівень вищої освіти, який передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних знань за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад та методології здійснення наукової та педагогічної діяльності, а також практичних навичок продукування нових ідей і пропонування шляхів вирішення проблем у сфері професійної діяльності.
Особа має право здобувати вищу освіту освітньо-наукового рівня магістра за умови наявності у неї вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра (спеціаліста).

Стаття 6. Документи про вищу освіту
1. Здобуття особою вищої освіти відповідного освітнього рівня засвідчується:
1) дипломом молодшого спеціаліста;
2) дипломом бакалавра;
3) дипломом магістра.
2. Невід’ємною частиною документа про вищу освіту є додаток до диплома.
3. Форма і зміст документів про вищу освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
4. Бланки документів про вищу освіту виготовляються відповідними спеціалізованими підприємствами на замовлення вищих навчальних закладів.
5. Документи про вищу освіту видаються вищим навчальним закладом і мають містити його назву, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка здобула вищу освіту, назву здобутої особою спеціальності, кваліфікації та освітнього рівня, а також інформацію про акредитацію спеціальності (у разі її проведення).
6. У разі здобуття особами вищої освіти за узгодженими між вищими навчальними закладами (в тому числі іноземними) освітньо-професійними програмами та навчальними планами вищі навчальні заклади мають право видавати подвійні дипломи.

Стаття 7. Стандарти вищої освіти
1. Стандарт вищої освіти – сукупність норм, що визначають вимоги до змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів.
2. Систему стандартів вищої освіти складають галузеві стандарти, які розробляються за кожною спеціальністю чи галуззю знань, що об’єднує споріднені спеціальності.
3. Кожен галузевий стандарт повинен містити:
1) освітньо-професійну характеристику випускника, що містить основні вимоги ринку праці до професійних якостей (компетентності) фахівця певного освітнього рівня, які необхідні для успішного виконання ним професійних обов’язків;
2) вимоги до мінімального кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення навчально-виховного процесу за відповідною спеціальністю;
3) нормативну (обов’язкову) частину освітньо-професійної програми за кожним освітнім рівнем, що повинна ґрунтуватися на освітньо-професійній характеристиці випускника та включає:
перелік і програми нормативних навчальних дисциплін, рекомендований обсяг часу та послідовність їх викладання;
форми поточних і кінцевої перевірок рівня засвоєння особами нормативних навчальних дисциплін;
нормативний строк навчання за кожним освітнім рівнем, необхідний для засвоєння особою, яка здобуває вищу освіту, нормативної та вибіркової частин відповідної освітньо-професійної програми. Нормативний строк навчання визначається залежно від спеціальності, форми навчання та рівня попередньо отриманої освіти тощо;
4) показник співвідношення нормативної та вибіркової частин в освітньо-професійній програмі вищого навчального закладу, за якою здобувається вища освіта.
4. Стандарти вищої освіти призначені для забезпечення:
1) єдності освітнього простору України;
2) якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти, а також їх об’єктивної оцінки під час акредитації спеціальностей;
3) узгодженості та інтеграції українського і європейського освітніх просторів.
5. Стандарти вищої освіти розробляються та затверджуються Державною акредитаційною комісією України.

Стаття 8. Державний реєстр вищих навчальних закладів
1. З метою забезпечення фізичних і юридичних осіб повною і об’єктивною інформацією про вищі навчальні заклади, що діють на території України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки створюється і ведеться Державний реєстр вищих навчальних закладів.
2. Безоплатний і вільний доступ осіб до інформації, що міститься в Державному реєстрі вищих навчальних закладів, здійснюється через офіційний веб-портал спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.
3. Положення про Державний реєстр вищих навчальних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розділ IІ
УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 9. Органи управління у галузі вищої освіти
1. Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюють:
1) Кабінет Міністрів України;
2) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки;
3) інші центральні органи виконавчої влади;
4) органи влади Автономної Республіки Крим;
5) Державна акредитаційна комісія України;
6) органи місцевого самоврядування;
7) органи громадського самоврядування.

Стаття 10. Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі вищої освіти
1. Кабінет Міністрів України здійснює управління у галузі вищої освіти безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів.
2. Кабінет Міністрів України:
1) здійснює державну політику у галузі вищої освіти;
2) організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;
3) забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту;
4) безпосередньо або через уповноважений ним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно вищих навчальних закладів України державної форми власності;
5) затверджує перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітніми рівнями;
6) затверджує Національну рамку кваліфікацій;
7) у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти.

Стаття 11. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:
1) здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан галузі вищої освіти, формує напрями взаємодії з іншими ланками системи освіти;
2) розробляє стратегію розвитку галузі вищої освіти відповідно до науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку галузі вищої освіти;
3) бере участь у формуванні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки фахівців;
4) разом з іншими центральними органами виконавчої влади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування забезпечує реалізацію державної політики у галузі вищої освіти і здійснює контроль за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування;
5) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;
6) затверджує ліцензійні умови освітньої діяльності, вимоги яких не повинні перевищувати відповідних вимог стандартів вищої освіти, проводить ліцензування освітньої діяльності вищих навчальних закладів і видає їм ліцензії;
7) веде Державний реєстр вищих навчальних закладів та забезпечує вільний і безкоштовний доступ усіх осіб до інформації, що в ньому міститься;
8) здійснює контроль за дотриманням вищими навчальними закладами ліцензійних умов освітньої діяльності;
9) розробляє та здійснює заходи протидії проявам недобросовісної конкуренції серед вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг;
10) здійснює встановлення відповідності документів про вищу освіту та вчені звання;
11) розміщує у вищих навчальних закладах державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою та проведення науково-дослідних робіт;
12) затверджує умови конкурсу для прийому осіб на навчання до вищих навчальних закладів для здобуття ними вищої освіти за кошти державного бюджету (за державним замовленням);
13) сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів;
14) розробляє згідно з законодавством пропозиції щодо обсягів бюджетного фінансування наукової діяльності вищих навчальних закладів, в тому числі для здійснення капітального ремонту та будівництва їх власних і спільних навчально-наукових і наукових структурних підрозділів;
15) за дорученням та в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснює права уповноваженого засновником органу стосовно підпорядкованих йому вищих навчальних закладів, в тому числі затверджує їх статути;
16) організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань;
17) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
2. Інші центральні органи виконавчої влади:
1) беруть участь у здійсненні державної політики у галузі вищої освіти, науки, професійної підготовки кадрів;
2) сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;
3) здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо якості освітньої діяльності підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;
4) за дорученням та в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснюють права уповноваженого засновником органу стосовно підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;
5) здійснюють інші повноваження, передбачені законом.
3. Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для інших центральних органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів незалежно від форм власності.


Стаття 12. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування
1. Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції:
1) забезпечують виконання державних програм у галузі вищої освіти;
2) вивчають потребу у фахівцях на відповідних адміністративно-територіальних одиницях і вносять спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики, подання щодо обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців;
3) подають до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки пропозиції щодо формування мережі вищих навчальних закладів;
4) безпосередньо або через уповноважений ними орган здійснюють права засновника, передбачені цим та іншими законами України, стосовно підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, в тому числі затверджують їх статути;
5) залучають у порядку, передбаченому законом, підприємства, установи, організації (за їх згодою) до вирішення питань розвитку підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;
6) сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм вищих навчальних закладів, їх соціальному захисту тощо;
7) здійснюють інші повноваження у галузі вищої освіти, передбачені законами України.

Стаття 13. Державна акредитаційна комісія України
1. Державна акредитаційна комісія України є колегіальним, незалежним органом, який діє згідно з цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і є відповідальним за формування та діяльність системи оцінки і контролю якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів та здобутої в них особами вищої освіти.
2. Державна акредитаційна комісія України складається з сорока п’яти осіб, які призначаються на паритетних засадах:
1) п’ятнадцять осіб призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;
2) п’ятнадцять осіб призначаються з’їздом представників вищих навчальних закладів України, в тому числі п’ять – від державних, п’ять – від комунальних та п’ять – від приватних вищих навчальних закладів;
3) п’ятнадцять осіб призначаються з’їздом представників організацій роботодавців України.
3. Строк повноважень членів Державної акредитаційної комісії України становить шість років.
4. Голова Державної акредитаційної комісії України обирається на її засіданні строком на 2 роки почергово від представників держави, вищих навчальних закладів та організацій роботодавців України.
5. Державна акредитаційна комісія України:
1) акредитує спеціальності, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах;
2) затверджує стандарти вищої освіти за кожною спеціальністю та/чи галуззю знань, що розробляються відповідними галузевими експертними радами Державної акредитаційної комісії України;
3) розробляє та затверджує критерії оцінки якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів України, за якими проводиться національний рейтинг вищих навчальних закладів України;
4) затверджує положення про державні екзаменаційні комісії;
5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом і положенням про Державну акредитаційну комісію України.
6. Засідання Державної акредитаційної комісії України є правомочним, якщо в ньому бере участь не менше двох третин від затвердженого складу. Рішення з усіх питань приймаються більшістю від затвердженого складу Державної акредитаційної комісії України.
7. На час проведення засідань члени Державної акредитаційної комісії України звільняються від виконання своїх службових обов’язків з відшкодуванням їм середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов’язаних з їх діяльністю, за рахунок кошторису витрат Державної акредитаційної комісії України.

Розділ ІІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА АКРЕДИТАЦІЯ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Стаття 14. Порядок ліцензування освітньої діяльності
1. Освітня діяльність у галузі вищої освіти на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, визначеному цим Законом та положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
2. Для отримання ліцензії на освітню діяльність заявник подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність заявника ліцензійним умовам.
3. Протягом 30 днів з дня подання заяви спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки здійснює перевірку поданих заявником документів і приймає рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії на освітню діяльність. Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути обґрунтованим та містити посилання на конкретні положення ліцензійних умов, яким не відповідає заявник. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене до суду.
4. Протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення про видачу ліцензії спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки видає заявнику ліцензію на освітню діяльність та вносить необхідну інформацію до Державного реєстру вищих навчальних закладів.
5. У разі невидачі заявнику у визначений законом строк ліцензії на освітню діяльність або неприйняття рішення про відмову в її видачі заявник має право здійснювати відповідну освітню діяльність без одержання ліцензії через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі ліцензії на освітню діяльність або прийняття рішення про відмову в її видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
6. У ліцензії на освітню діяльність зазначаються найменування та місцезнаходження вищого навчального закладу (його відокремлених структурних підрозділів) та назва спеціальності.
7. Ліцензія видається окремо на кожну спеціальність на безстроковий період і може бути анульована лише з підстав, визначених цим Законом.
8. З моменту отримання ліцензії на освітню діяльність юридична особа набуває статусу вищого навчального закладу, має право на оголошення прийому осіб на навчання та реалізацію освітньо-професійних програм за відповідною спеціальністю.

Стаття 15. Переоформлення ліцензії та видача дубліката
1. Підставами для переоформлення ліцензії на освітню діяльність є:
1) зміна найменування вищого навчального закладу чи його адреси;
2) необхідність доповнення ліцензії відомостями про філіали вищого навчального закладу та/або про адреси місць здійснення освітньої діяльності;
3) реорганізація вищих навчальних закладів, що мають ліцензії, шляхом їх злиття або у формі приєднання одного вищого навчального закладу до іншого.
2. Переоформлення ліцензії на освітню діяльність здійснюється без проходження процедури ліцензування. У разі реорганізації вищих навчальних закладів шляхом злиття або приєднання переоформлення ліцензії здійснюється на основі ліцензій вищих навчальних закладів, що реорганізуються.
3. У разі втрати чи пошкодження ліцензії вищий навчальний заклад має право звернутися до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки із заявою про видачу дублікату ліцензії.
4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки зобов’язаний протягом п’яти робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої.


Стаття 16. Анулювання ліцензії на освітню діяльність
1. Ліцензія на освітню діяльність вищого навчального закладу може бути анульована лише у таких випадках:
1) подання вищим навчальним закладом заяви про припинення освітньої діяльності;
2) прийняття уповноваженим державним органом рішення про скасування державної реєстрації вищого навчального закладу як юридичної особи;
3) виявлення недостовірних відомостей у поданих для ліцензування документах;
4) невиконання вищим навчальним закладом протягом одного року розпорядження уповноваженого органу про усунення порушення ліцензійних умов.
2. Рішення про анулювання ліцензії на освітню діяльність приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки. Під час розгляду питання про анулювання ліцензії на освітню діяльність заслуховується представник відповідного вищого навчального закладу.
3. Рішення про анулювання ліцензії повинно бути обґрунтованим і може бути оскаржене до суду.
4. У разі анулювання ліцензії вищий навчальний заклад втрачає право здійснювати освітню діяльність за відповідною спеціальністю.

Стаття 17. Акредитація спеціальності
1. Вищий навчальний заклад, який бажає акредитувати спеціальність, подає до Державної акредитаційної комісії України письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність освітньої діяльності заявника державних стандартам вищої освіти.
2. Протягом двох місяців з дня подання заяви Державна акредитаційна комісія України проводить акредитаційну експертизу та приймає рішення про акредитацію чи відмову в акредитації спеціальності.
3. Рішення Державної акредитаційної комісії України про відмову в акредитації спеціальності повинно бути обґрунтованим і містити посилання на конкретні положення стандартів вищої освіти, яким не відповідає заявник. Рішення про відмову в акредитації спеціальності може бути оскаржене до суду.
4. Протягом 10 робочих днів з дня прийняття рішення про акредитацію спеціальності Державна акредитаційна комісія України видає вищому навчальному закладу відповідний сертифікат про акредитацію спеціальності.
5. У сертифікаті про акредитацію спеціальності зазначаються найменування, місцезнаходження вищого навчального закладу, назва акредитованої спеціальності, дата видачі сертифікату і освітні рівні вищої освіти, здобуття яких забезпечує вищий навчальний заклад за акредитованою спеціальністю.
6. Сертифікат про акредитацію видається за кожною акредитованою спеціальністю на нормативний строк навчання за цією спеціальністю та відповідним освітнім рівнем.
7. Порядок акредитації спеціальності затверджує Державна акредитаційна комісія України.

Розділ ІV
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ

Стаття 18. Завдання та правовий статус вищого навчального закладу
1. Головними завданнями вищого навчального закладу є:
1) здійснення освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідних освітніх рівнів за обраною спеціальністю;
2) здійснення наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти, використання отриманих результатів в освітньому процесі;
3) забезпечення органічного поєднання в навчально-виховному процесі освітньої, наукової та виробничої діяльності;
4) забезпечення патріотичного, правового, екологічного виховання здобувачів вищої освіти, формування у них моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, утвердження здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах життя;
5) створення всіх умов для реалізації учасниками навчально-виховного процесу їх здібностей і талантів;
6) збереження та примноження моральних, культурних і наукових цінностей і досягнень суспільства;
7) розповсюдження знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян.
2. Вищий навчальний заклад має усі права та обов’язки, якими згідно з законодавством наділена юридична особа відповідного виду та організаційно-правової форми.
3. Залежно від форми власності, на якій засновано вищий навчальний заклад, в Україні діють вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форм власності. Вищі навчальні заклади незалежно від форм власності мають рівні права у здійсненні освітньої діяльності.
4. Вищий навчальний заклад діє відповідно до законодавства України та на підставі власного статуту, який затверджується засновником (засновниками) вищого навчального закладу.
5. Статут вищого навчального закладу повинен містити:
1) повне найменування, в якому вказуються організаційно-правова форма та назва із зазначенням типу вищого навчального закладу, місцезнаходження, дати прийняття рішення про створення;
2) права та обов’язки засновника (засновників);
3) обсяг цивільної правоздатності вищого навчального закладу;
4) обсяг основних засобів (розмір статутного фонду), наданих засновником (засновниками);
5) порядок створення, діяльності та повноваження органів управління вищим навчальним закладом;
6) порядок обрання представників до органів громадського самоврядування;
7) джерела надходження та порядок використання коштів та іншого майна вищого навчального закладу;
8) порядок звітності та контролю за здійсненням фінансово-господарської діяльності;
9) концепцію освітньої діяльності;
10) порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;
11) порядок припинення діяльності вищого навчального закладу.
Статут вищого навчального закладу може містити інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності вищого навчального закладу.
Статут вищого навчального закладу не повинен суперечити законодавству України.

Стаття 19. Типи вищих навчальних закладів
1. В Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти всіх освітніх рівнів з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність;
2) академія – вищий навчальний заклад, який провадить інноваційну освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти всіх освітніх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження та є провідним науково-методичним і науково-виробничим центром у сфері своєї діяльності;
3) інститут – вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету чи академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти всіх освітніх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, здійснює науково-методичну та науково-виробничу діяльність, а також, як правило, реалізує освітні програми післядипломної освіти;
4) консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти всіх освітніх рівнів у галузі культури і мистецтва шляхом підготовки музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження і є провідним центром у сфері своєї діяльності;
5) коледж – вищий навчальний заклад або структурний підрозділ вищого навчального закладу, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста і бакалавра за однією чи кількома спорідненими спеціальностями;
6) технікум (училище) – вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії чи інституту, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за однією або кількома спорідненими спеціальностями.
2. Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, військові, музичні, мистецькі, культурологічні тощо університети, академії, інститути, коледжі, технікуми, училища.

Стаття 20. Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу
1. Рішення про створення, реорганізацію чи ліквідацію вищого навчального закладу приймається засновником (засновниками) згідно з вимогами цього та інших законів України.
2. Реорганізація чи ліквідація вищого навчального закладу не повинна порушувати права та інтереси осіб, що навчаються у цьому вищому навчальному закладі. Обов’язок щодо вирішення всіх питань продовження безперервного здобуття особами вищої освіти покладається на засновника (засновників) вищого навчального закладу.
3. Вищі навчальні заклади іноземних держав можуть створювати свої структурні підрозділи на території України з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.
4. Створення в Україні вищих навчальних закладів за участю іноземних фізичних та юридичних осіб здійснюється відповідно до міжнародних угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 21. Національний вищий навчальний заклад
1. Вищий навчальний заклад України незалежно від форми власності може набути статусу національного.
2. Підставою набуття вищим навчальним закладом України статусу національного є загальнодержавне та/або міжнародне визнання результатів його діяльності, що підтверджується:
1) зайняттям одного з п’ятдесяти місць у національному рейтингу вищих навчальних закладів України, який організовує і проводить Державна акредитаційна комісія України один раз на рік у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України;
2) зайняттям одного з п’ятисот місць в одному з міжнародних рейтингів кращих вищих навчальних закладів світу, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
3. З моменту офіційного оприлюднення результатів відповідного рейтингу вищий навчальний заклад України, який зайняв одне з зазначених місць, здобуває такі права:
1) вживати у власній назві слово “національний”;
2) отримувати поза конкурсом державне замовлення на підготовку фахівців;
3) здійснювати підготовку фахівців з вищою освітою та наукових кадрів за власними науково обґрунтованими експериментальними освітньо-професійними програмами та навчальними планами;
4) отримувати державне фінансування на придбання наукового і навчального обладнання, комп’ютерних програм у порядку та межах, встановлених Кабінетом Міністрів України;
5) самостійно присуджувати наукові ступені та присвоювати вчені звання;
6) інші права, передбачені законом.
4. Вищий навчальний заклад України, якому присвоєно статус національного, повинен кожні п’ять років підтверджувати результати своєї діяльності шляхом зайняття одного із зазначених у частині другій цієї статті місць у національному чи міжнародному рейтингу. У разі не підтвердження результатів своєї діяльності вищий навчальний заклад втрачає статус національного та права, передбачені в частині третій цієї статті.

Стаття 22. Структура вищого навчального закладу
1. Структура вищого навчального закладу, статус і функції структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи.
2. Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, бібліотека тощо. Структурними підрозділами вищого навчального закладу також можуть бути інститути, коледжі, філії, відділення тощо.
3. Структурні підрозділи створюються рішенням Вченої ради вищого навчального закладу у порядку, передбаченому цим Законом та статутом.
4. Вищі навчальні заклади України відповідно до законодавства іноземних держав можуть створювати за кордоном свої структурні підрозділи.
5. Факультет – основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу, що здійснює підготовку фахівців за однією чи кількома спорідненими спеціальностями, об’єднує відповідні кафедри і лабораторії та здійснює керівництво їх науково-дослідною діяльністю.
6. Кафедра – базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціалізацій чи навчальних дисциплін в межах однієї спеціальності і здійснює наукову діяльність за певним напрямом.
7. Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, бібліотечний фонд якої повинен відповідати вимогам стандартів вищої освіти.
8. Структурними підрозділами вищого навчального закладу можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути.
9. Вищий навчальний заклад може мати у своїй структурі також:
1) навчально-наукові та навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об’єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи, що забезпечують практичну підготовку фахівців певних спеціальностей та проводять наукові дослідження з певного напряму;
2) підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, інститути післядипломної освіти, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення;
3) інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законом.
10. Філія – відокремлений структурний підрозділ вищого навчального закладу, що створюється з метою забезпечення потреб регіонального ринку праці у відповідних фахівцях та наближення місця навчання здобувачів вищої освіти до їх місця проживання. Філія не є юридичною особою і діє на підставі затвердженого вищим навчальним закладом положення та відповідно до отриманої ліцензії на освітню діяльність.
Філію очолює керівник, який підпорядкований керівному органу вищого навчального закладу і діє на підставі відповідного доручення.
Відомості про філію вищого навчального закладу включаються до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

Стаття 23. Автономія вищих навчальних закладів
1. Автономія передбачає право вищого навчального закладу самостійно і незалежно приймати рішення з питань:
1) підбору та прийняття на роботу педагогічних і науково-педагогічних працівників;
2) визначення умов та правил прийому на навчання у порядку, передбаченому цим Законом;
3) визначення форм навчання, форм та видів організації навчально-виховного процесу;
4) здійснення наукової діяльності, розроблення та запровадження власних програм наукової і науково-виробничої діяльності;
5) надання додаткових та окремих освітніх послуг;
6) створення структурних підрозділів;
7) здійснення видавничої діяльності, розвитку власної поліграфічної бази;
8) провадження спільної освітньої та наукової діяльності з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями, в тому числі іноземними;
9) участі у роботі міжнародних організацій;
10) розробки та запровадження власної символіки та атрибутики;
11) звернення з ініціативою до органів управління галуззю вищої освіти про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також участі у роботі щодо їх удосконалення;
12) користування земельними ділянками у порядку, передбаченому законодавством України;
13) здійснення фінансово-господарської та іншої діяльності відповідно до законодавства України та свого статуту.
2. Автономія вищого навчального закладу не може бути звужена чи обмежена іншими законами.

Стаття 24. Наукова діяльність вищих навчальних закладів
1. Наукова діяльність вищих навчальних закладів спрямована на методичне та організаційне забезпечення і координацію наукової діяльності науково-педагогічних працівників і залучення до виконання наукових робіт здобувачів вищої освіти, а також наукових, педагогічних, інших працівників вищих навчальних закладів, фахівців підприємств, установ та організацій.
2. Вищі навчальні заклади забезпечують органічне поєднання в навчально-виховному процесі освітньої, наукової та виробничої діяльності шляхом:
1) інтеграції освітньо-професійних і наукових програм своєї діяльності;
2) забезпечення розвитку як фундаментальних, так і прикладних наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення і впровадження нових конкурентоздатних техніки, технологій та матеріалів;
3) створення підручників і навчальних посібників з урахуванням досягнень науки і техніки;
4) розвитку різних форм співпраці (в тому числі міжнародної) з підприємствами, установами і організаціями для розв’язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;
5) залучення науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти до проведення у вищому навчальному закладі науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-конструкторських, технологічних, пошукових та проектно-пошукових робіт, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також залучення до інших робіт, пов’язаних з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання;
6) планування проведення і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень у межах основного робочого часу;
7) залучення до навчально-виховного процесу провідних учених та науковців наукових установ і організацій;
8) організації наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій і олімпіад, а також конкурсів науково-дослідних, курсових, дипломних та інших наукових робіт учасників навчально-виховного процесу.
3. Вищі навчальні заклади зобов’язані вживати заходів (в тому числі шляхом запровадження відповідних новітніх технологій) щодо попередження та виявлення плагіату в наукових роботах науково-педагогічних працівників і здобувачів вищої освіти, та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, передбаченої статутом вищого навчального закладу.
4. Наукова діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освітньої діяльності та провадиться відповідно до цього Закону, законів України “Про освіту” та “Про наукову і науково-технічну діяльність”.
5. Вищий навчальний заклад, який провадить наукову діяльність, що має важливе значення для науки, економіки та виробництва, і бажає отримати відповідну державну підтримку, має право пройти державну атестацію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

Стаття 25. Органи управління вищим навчальним закладом
1. Органами управління вищим навчальним закладом є:
1) засновник (засновники) вищого навчального закладу або уповноважений ним (ними) орган (особа);
2) керівник (ректор, президент, директор, начальник тощо) вищого навчального закладу;
3) Вчена рада;
4) Опікунська рада;
5) Наглядова рада;
6) робочі та дорадчі органи;
7) органи громадського самоврядування;
8) органи студентського самоврядування;
2. Відповідно до статуту у вищому навчальному закладі можуть створюватися і інші одноособові чи колегіальні органи управління.

Стаття 26. Повноваження засновника (засновників) вищого навчального закладу
1. Повноваження засновника (засновників) щодо управління вищим навчальним закладом визначаються цим та іншими законами України, а також в межах законів статутом вищого навчального закладу.
2. Засновник (засновники) вищого навчального закладу:
1) розробляє та затверджує статут вищого навчального закладу, вносить до нього зміни;
2) організовує ліцензування освітньої діяльності вищого навчального закладу;
3) призначає керівника вищого навчального закладу;
4) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю вищого навчального закладу;
5) здійснює контроль за дотриманням умов, передбачених рішенням про заснування вищого навчального закладу, вимог законів та положень статуту;
6) приймає рішення про реорганізацію або ліквідацію вищого навчального закладу;
7) бере участь у формуванні бюджету вищого навчального закладу;
8) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
3. Засновник (засновники) здійснює (здійснюють) права щодо управління вищим навчальним закладом безпосередньо або через уповноважений ним (ними) орган (особу).
4. Засновник (засновники) може (можуть) делегувати свої повноваження керівникові або іншому органу управління вищого навчального закладу.

Стаття 27. Керівник вищого навчального закладу
1. Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник – ректор, президент, директор, начальник тощо.
2. Вимоги до кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу, а також порядок його обрання, звільнення і строк заняття цієї посади визначаються статутом вищого навчального закладу.
3. Керівник є представником вищого навчального закладу у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності у межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом вищого навчального закладу.
4. Керівник вищого навчального закладу:
1) організовує діяльність вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розпис;
2) видає накази та розпорядження, обов’язкові для виконання всіма учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу;
3) укладає та підписує від імені вищого навчального закладу угоди і договори;
4) приймає на роботу та звільняє з роботи працівників, визначає їх функціональні обов’язки;
5) затверджує на посадах керівників структурних підрозділів вищого навчального закладу;
6) забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку у вищому навчальному закладі;
7) забезпечує дотримання службової та комерційної таємниці;
8) є розпорядником майна і коштів;
9) виконує кошторис, дає доручення;
10) відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;
11) контролює виконання структурними підрозділами навчальних планів і програм та дотримання ними штатно-фінансової дисципліни;
12) здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров’я здобувачів вищої освіти, організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу;
13) разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його.
5. Керівник вищого навчального закладу відповідає за організацію та якість освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна.
6. Для вирішення основних питань діяльності відповідно до статуту керівник вищого навчального закладу має право створювати робочі та дорадчі органи і визначати їх повноваження.
7. Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу.
8. Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту має право делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.
9. Засновник (засновники) вищого навчального закладу має (мають) право визначити у статуті різні форми заохочення керівника вищого навчального закладу за результати освітньої та/чи наукової діяльності вищого навчального закладу. Заохочення можуть застосовуватися під час роботи керівника та/чи при виході його на пенсію, в тому числі шляхом призначення його на посаду почесного ректора (президента, директора, начальника тощо) цього вищого навчального закладу, виплати довічного грошового утримання за рахунок вищого навчального закладу у передбаченому статутом розмірі тощо.

Стаття 28. Вчена рада вищого навчального закладу
1. Вчена рада є колегіальним органом управління вищого навчального закладу, який:
1) визначає стратегію і перспективні напрями розвитку освітньої та наукової діяльності вищого навчального закладу;
2) затверджує освітньо-професійні програми вищого навчального закладу за відповідними спеціальностями (або міждисциплінарні освітньо-професійні програми), ухвалює інші рішення з питань організації навчально-виховного процесу;
3) розглядає та затверджує поточні плани наукових досліджень;
4) організовує внутрішній моніторинг якості освітньої діяльності вищого навчального закладу та його структурних підрозділів, а також якості вищої освіти, здобутої особами у вищому навчальному закладі;
5) здійснює моніторинг і оцінку наукової та науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів і їх науково-педагогічних працівників;
6) приймає рішення щодо створення у вищому навчальному закладі однієї чи декількох спеціалізованих вчених рад для підготовки наукових і науково-педагогічних працівників і захисту їх дисертацій та погоджує таке рішення зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;
7) обирає за конкурсом на вакантні посади науково-педагогічних працівників;
8) приймає за погодженням із засновником (засновниками) вищого навчального закладу або уповноваженим ним (ними) органом (особою) рішення про відкриття нових форм навчання;
9) приймає рішення про впровадження в навчально-виховний процес Європейської чи іншої кредитно-трансферної системи;
10) вирішує інші питання, віднесені статутом вищого навчального закладу до її компетенції.
2. Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова – керівник вищого навчального закладу. До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами керівник вищого навчального закладу, його заступник з наукової діяльності, головний бухгалтер, керівник юридичного управління (відділу), декани факультетів, директори інститутів, учений секретар, завідувач бібліотеки, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менш як 10 відсотків – виборні представники органів студентського самоврядування.
3. Вчена рада може прийняти рішення про залучення до її роботи найбільш досвідчених наукових і науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу.
4. Рішення Вченої ради вищого навчального закладу є обов’язковими до виконання всіма учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками вищого навчального закладу.
5. У вищому навчальному закладі можуть бути створені вчені ради відповідних структурних підрозділів, повноваження яких визначаються положенням про цей структурний підрозділ.

Стаття 29. Керівник факультету
1. Керівництво факультетом здійснює декан. Декан факультету видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету і є обов’язковими для виконання всіма учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками факультету. Розпорядження декана може бути скасоване керівником вищого навчального закладу, якщо воно суперечить закону, статутові чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.
2. Вимоги до кандидата на посаду декана факультету, його повноваження, а також порядок його призначення (обрання), звільнення і строк заняття цієї посади визначаються статутом вищого навчального закладу та/чи положенням про факультет, яке затверджується керівником вищого навчального закладу за поданням Вченої ради вищого навчального закладу.

Стаття 30. Вчена рада факультету
1. Вчена рада факультету є колегіальним органом управління факультету вищого навчального закладу, який:
1) визначає стратегію і напрями розвитку освітньої та наукової діяльності факультету;
2) ухвалює основні напрями наукових досліджень на факультеті;
3) організовує внутрішній моніторинг якості освітньої діяльності факультету і його структурних підрозділів, а також рівня та якості вищої освіти, здобутої особами на факультеті;
4) вирішує питання організації навчально-виховного процесу на факультеті;
5) ухвалює навчальні програми та навчальні плани;
6) здійснює моніторинг і оцінку науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів факультету і їх науково-педагогічних працівників;
7) обирає на посаду таємним голосуванням асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, завідуючих кафедрами та професорів;
8) приймає рішення щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника;
9) приймає рішення з інших питань, віднесених статутом вищого навчального закладу та положенням про факультет до її компетенції.
2. Вчену раду факультету очолює її голова – декан факультету. До складу Вченої ради факультету входять за посадами декан, його заступники, завідувачі кафедр, керівник органу громадського самоврядування факультету та керівник органу студентського самоврядування факультету, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа професорів, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету і працюють у ньому на постійній основі, виборні представники з числа здобувачів вищої освіти, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності складу Вченої ради факультету мають становити науково-педагогічні працівники факультету і не менш як 10 відсотків – виборні представники з числа здобувачів вищої освіти.
Виборні представники обираються органом громадського самоврядування факультету за поданням структурних підрозділів, у яких вони працюють, а виборні представники з числа здобувачів вищої освіти, – вищим органом студентського самоврядування факультету.
3. Рішення Вченої ради факультету є обов’язковим для виконання всіма учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками факультету. Рішення Вченої ради факультету може бути скасоване Вченою радою вищого навчального закладу, якщо воно суперечить чинному законодавству, статутові чи завдає шкоди інтересам вищого навчального закладу, а також якщо це рішення не відповідає визначеним Вченою радою вищого навчального закладу стратегії чи напрямам розвитку освітньої та наукової діяльності вищого навчального закладу.

Стаття 31. Опікунська рада
1. У вищому навчальному закладі за рішенням засновника (засновників) чи уповноваженого ним (ними) органу (особи) може створюватися Опікунська рада.
2. Опікунська рада створюється з метою сприяння вирішенню поточних і перспективних завдань розвитку вищого навчального закладу, залучення додаткових фінансових ресурсів для забезпечення його діяльності з пріоритетних напрямів розвитку і здійснення контролю за їх використанням, сприяння ефективній взаємодії вищого навчального закладу з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, науковою громадськістю, суспільно-політичними організаціями та суб’єктами господарської діяльності в інтересах розвитку та підвищення якості освітньої діяльності і конкурентоспроможності цього вищого навчального закладу тощо.
3. Порядок формування Опікунської ради, строк її повноважень, компетенція та порядок діяльності визначаються статутом вищого навчального закладу.

Стаття 32. Наглядова рада
1. У вищому навчальному закладі за рішенням засновника (засновників) чи уповноваженого ним (ними) органу (особи) може створюватися Наглядова рада.
2. Основним завданням Наглядової ради є здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю та ефективним використанням коштів, отриманих вищим навчальним закладом від провадження статутної діяльності. Наглядова рада може виконувати будь-які інші повноваження, передбачені статутом вищого навчального закладу.
3. Порядок формування Наглядової ради, строк її повноважень, компетенція та порядок діяльності визначаються статутом вищого навчального закладу.

Стаття 33. Робочі та дорадчі органи
1. Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчального закладу створюються робочі органи: ректорат, деканати, приймальні комісії тощо.
2. З метою вироблення стратегії та напрямів здійснення освітньої та/чи наукової діяльності вищого навчального закладу керівник вищого навчального закладу має право створювати на громадських засадах різні дорадчо-консультативні органи (раду роботодавців, педагогічну, студентську, наукову раду тощо), якщо інше не передбачено статутом вищого навчального закладу.
3. Положення про робочий чи дорадчий орган затверджується наказом керівника вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Стаття 34. Органи громадського самоврядування вищих навчальних закладів
1. Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу є загальні збори (конференція) учасників навчально-виховного процесу.
2. Порядок скликання вищого колегіального органу громадського самоврядування та його роботи визначається статутом вищого навчального закладу.
3. У вищому колегіальному органі громадського самоврядування повинні бути представлені всі категорії учасників навчально-виховного процесу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у цьому вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менш як 10 відсотків – виборні представники з числа здобувачів вищої освіти.
4. Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скликається не рідше ніж один раз на рік.
5. Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:
1) подає на розгляд засновнику (засновникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) пропозиції щодо внесення змін до статуту вищого навчального закладу;
2) обирає претендента на посаду керівника вищого навчального закладу шляхом таємного голосування і подає свої пропозиції засновнику (засновникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі);
3) щорічно заслуховує звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;
4) за поданням керівника вищого навчального закладу затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
5) розглядає питання про дострокове припинення повноважень керівника вищого навчального закладу та подає свої пропозиції засновнику (засновникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі);
6) обирає комісію з трудових спорів відповідно до закону;
7) затверджує положення про органи студентського самоврядування;
8) розглядає інші питання діяльності вищого навчального закладу.
6. Органом громадського самоврядування структурного підрозділу вищого навчального закладу є збори (конференція) учасників навчально-виховного процесу цього структурного підрозділу.
7. Порядок скликання органу громадського самоврядування структурного підрозділу та його роботи визначається статутом вищого навчального закладу та/чи положенням про цей структурний підрозділ.
8. В органі громадського самоврядування структурного підрозділу повинні бути представлені всі категорії учасників навчально-виховного процесу цього структурного підрозділу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити науково-педагогічні працівники і не менш як 10 відсотків – виборні представники з числа здобувачів вищої освіти.
9. Орган громадського самоврядування структурного підрозділу скликається не рідше ніж один раз на рік.
10. Орган громадського самоврядування структурного підрозділу:
1) щорічно заслуховує звіт керівника структурного підрозділу та оцінює його діяльність;
2) затверджує річний звіт про діяльність структурного підрозділу;
3) вносить пропозиції керівнику вищого навчального закладу про відкликання з посади керівника структурного підрозділу;
4) обирає виборних представників до Вченої ради структурного підрозділу;
5) обирає кандидатури до вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу;
6) обирає кандидатури до Вченої ради вищого навчального закладу;
7) розглядає інші питання діяльності структурного підрозділу, віднесені до його компетенції.

Стаття 35. Студентське самоврядування
1. Невід’ємною частиною громадського самоврядування вищих навчальних закладів та їх структурних підрозділів є студентське самоврядування, яке забезпечує захист прав та інтересів здобувачів вищої освіти та їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.
Студентське самоврядування здійснюється здобувачами вищої освіти безпосередньо та через органи студентського самоврядування, що обираються шляхом таємного голосування. Усі здобувачі вищої освіти мають рівне право на участь у студентському самоврядуванні.
2. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються законодавством, статутом та положенням про студентське самоврядування вищого навчального закладу.
3. Органи студентського самоврядування:
1) приймають акти, що регламентують їхню організацію та діяльність;
2) проводять організаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі та інші заходи;
3) сприяють працевлаштуванню осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;
4) розпоряджаються коштами та іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківських рахунках;
5) приймають участь в управлінні вищим навчальним закладом та його структурними підрозділами;
6) виконують інші функції, передбачені статутом та положенням про студентське самоврядування вищого навчального закладу.
4. Акт органу студентського самоврядування може бути повністю (або в частині) скасований вищим колегіальним органом громадського самоврядування або керівником вищого навчального закладу (чи відповідного структурного підрозділу), якщо він суперечить законодавству, статутові чи завдає шкоди інтересам вищого навчального закладу, а також якщо цей акт не відповідає визначеним Вченою радою вищого навчального закладу стратегії чи напрямам розвитку освітньої чи наукової діяльності вищого навчального закладу.
5. За погодженням з органом студентського самоврядування у вищому навчальному закладі приймаються рішення про:
1) дострокове відрахування здобувачів вищої освіти;
2) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб;
3) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, на навчання за державним замовленням;
4) призначення заступника керівника вищого навчального закладу та заступників керівників відповідних структурних підрозділів, які відповідають за роботу із здобувачами вищої освіти;
5) поселення здобувачів вищої освіти в гуртожиток і виселення з гуртожитку;
6) затвердження рішень з питань організації та діяльності студентських містечок та гуртожитків для проживання здобувачів вищої освіти.
6. Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.
7. Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) здобувачів вищої освіти, до повноважень яких належить:
1) ухвалення положення про студентське самоврядування;
2) визначення структури, повноважень та порядку обрання виконавчих органів студентського самоврядування.
3) обрання виконавчих органів студентського самоврядування, заслуховування їх звітів і прийняття відповідного рішення;
8. Керівник вищого навчального закладу має всебічно сприяти створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування (надання приміщення, меблів, оргтехніки, забезпечення телефонним зв’язком, постійним доступом до мережі Інтернет, відведення місць для встановлення інформаційних стендів тощо).
9. Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені Вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менше 0,5 відсотка коштів спеціального фонду відповідного вищого навчального закладу.
10. Кошти органів студентського самоврядування спрямовуються на виконання їх завдань і повноважень. Не менш як 30 відсотків коштів мають витрачатися на підтримку наукової діяльності здобувачів вищої освіти.
11. Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

Розділ V
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

Стаття 36. Поняття та принципи навчально-виховного процесу
1. Навчально-виховний процес – система організаційних і педагогічних заходів, спрямованих на засвоєння здобувачами вищої освіти відповідних освітньо-професійних програм певного освітнього рівня та їх патріотичне, моральне, духовне, естетичне і фізичне виховання.
2. Навчально-виховний процес базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та структурно-логічної послідовності вивчення навчальних дисциплін тощо.

Стаття 37. Організація навчально-виховного процесу та його документальне забезпечення
1. Навчально-виховний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, високоморальної, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки.
2. Організація навчально-виховного процесу здійснюється згідно з внутрішніми нормативними документами вищого навчального закладу та його структурних підрозділів, що приймаються в межах повноважень, визначених цим Законом та статутом.
3. Основними внутрішніми нормативними документами, відповідно до яких організовується навчально-виховний процес, є:
1) концепція розвитку вищого навчального закладу;
2) освітньо-професійна програма вищого навчального закладу за відповідною спеціальністю;
3) навчальний план.
4. Концепція розвитку вищого навчального закладу повинна містити інформацію про основні засади, принципи, пріоритети та традиції здійснення освітньої, наукової, культурної та іншої діяльності вищого навчального закладу.
5. Освітньо-професійна програма вищого навчального закладу за відповідною спеціальністю повинна містити:
1) передбачену відповідним стандартом вищої освіти нормативну (обов’язкову) частину освітньо-професійної програми за спеціальністю;
2) затверджений вищим навчальним закладом перелік спеціалізацій, за якими в межах спеціальності здійснюється підготовка фахівців;
3) вибіркову частину освітньо-професійної програми підготовки, яка розробляється вищим навчальним закладом для задоволення освітніх потреб здобувачів вищої освіти, ефективного використання можливостей і традицій конкретного вищого навчального закладу, регіональних потреб ринку праці і повинна включати:
перелік і програми вибіркових навчальних дисциплін;
обсяг часу, відведений для їх викладання;
порядок їх вибору здобувачами вищої освіти та включення в навчальний план з обов’язковим врахуванням структурно-логічної схеми підготовки;
форми поточних і кінцевої перевірок рівня та якості їх засвоєння здобувачами вищої освіти.
6. Навчальний план складається на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю.
7. Внутрішні нормативні документи організації навчально-виховного процесу затверджуються Вченою радою вищого навчального закладу (або згідно зі статутом Вченою радою відповідного структурного підрозділу).

Стаття 38. Форми навчання
1. Навчання у вищих навчальних закладах може здійснюватися у таких формах:
1) денна;
2) вечірня;
3) заочна (дистанційна);
5) екстернат.

Стаття 39. Форми організації навчально-виховного процесу
1. Навчально-виховний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах:
1) навчальні заняття;
2) виконання індивідуальних завдань;
3) самостійна робота;
4) практична підготовка;
5) контрольні заходи.
2. Основними видами навчальних занять у вищих навчальних закладах є:
1) лекція;
2) лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття;
3) консультація.
3. Вищий навчальний заклад має право встановити інші форми навчально-виховного процесу та види навчальних занять (зокрема, чат-заняття, веб-заняття, телеконференції, телеприсутність тощо).

Стаття 40. Мова викладання у вищих навчальних закладах
1. Мовою викладання у вищих навчальних закладах України є державна мова.
2. Вищий навчальний заклад України має право прийняти рішення про викладання однієї чи декількох дисциплін мовою міжнародного спілкування, забезпечивши при цьому знання здобувачами вищої освіти відповідної дисципліни державною мовою.
3. Для іноземних громадян та осіб без громадянства, які бажають здобувати вищу освіту у вищих навчальних закладах України за власні кошти викладання навчальних дисциплін може здійснюватися рідною або будь-якою іншою зрозумілою для них мовою.
4. Вищі навчальні заклади (або їх структурні підрозділи), що створені на території України іноземними державами, мають право на вільне обрання мови викладання навчальних програм (дисциплін), забезпечивши при цьому вивчення здобувачами вищої освіти державної мови як окремої дисципліни.

Стаття 41. Умови та правила прийому на навчання до вищого навчального закладу
1. Прийом осіб до вищих навчальних закладів для здобуття ними вищої освіти здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності, підпорядкування та джерел фінансування вищого навчального закладу. Умови конкурсу мають забезпечувати дотримання прав громадян у галузі вищої освіти.
2. Прийом осіб поза конкурсом до вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності здійснюється у випадках і в порядку, передбачених законодавством України.
3. Умови та правила прийому на навчання до вищого навчального закладу ухвалюються Вченою радою вищого навчального закладу, затверджуються його керівником та погоджуються засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою).

Стаття 42. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти
1. Здобувач вищої освіти відраховується з вищого навчального закладу у разі:
1) завершення навчання за відповідною освітньо-професійною програмою;
2) подання письмової заяви про відрахування за власним бажанням;
3) переведення до іншого навчального закладу;
4) погіршення стану здоров’я, що згідно з медичним висновком унеможливлює продовження навчання.
Відрахування з зазначених підстав не потребує погодження з органом студентського самоврядування.
2. Здобувач вищої освіти може бути відрахований з вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійною програмою у разі:
1) невиконання навчального плану;
2) порушення статуту чи правил внутрішнього трудового розпорядку вищого навчального закладу;
3) порушення умов контракту.
3. Особа, відрахована з вищого навчального закладу до завершення навчання за освітньо-професійною програмою, отримує академічну довідку встановленого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки зразка.
4. Здобувач вищої освіти має право переривати навчання у зв’язку із обставинами, які тимчасово унеможливлюють виконання навчального плану або умов контракту (за станом здоров’я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, навчанням чи стажуванням в освітніх і наукових установах іноземних держав тощо). Особі, яка перервала навчання у вищому навчальному закладі, на підставі її заяви надається академічна відпустка.
5. Поновлення на навчання особи, яка відрахована з вищого навчального закладу, здійснюється під час канікул.
6. Здобувач вищої освіти має право на переведення:
1) до іншого вищого навчального закладу;
2) на іншу спеціальність в межах однієї галузі знань;
3) на іншу форму навчання.
7. Порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів вищої освіти визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Стаття 43. Атестація здобувачів вищої освіти
1. Атестація здобувачів вищої освіти здійснюється екзаменаційною комісією після завершення навчання з метою встановлення рівня відповідності здобутих особами знань, вмінь, і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей вимогам освітньо-професійної характеристики випускника.
2. Атестацію осіб, які здобували вищу освіту за акредитованими спеціальностями, здійснюють державні екзаменаційні комісії, які формується і діють згідно з положенням по державну екзаменаційну комісію, що затверджується Державною акредитаційною комісією України.
3. Особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах і успішно пройшли атестацію, вважаються такими, що здобули вищу освіту певного освітнього рівня, та отримують відповідний документ про вищу освіту.

Розділ VI
УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 44. Категорії учасників навчально-виховного процесу
1. Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:
1) науково-педагогічні та педагогічні працівники;
2) здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;
3) інженерно-технічний, адміністративно-господарський, виробничий, навчально-допоміжний та інший персонал (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти тощо).

Стаття 45. Науково-педагогічні працівники
1. Науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах професійно займаються науковою діяльністю у поєднанні з педагогічною.
2. Педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах професійно займаються педагогічною діяльністю.
3. Посади науково-педагогічних і педагогічних працівників можуть обіймати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають вищу освіту освітнього рівня магістра за відповідною спеціальністю. Додаткові вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади науково-педагогічного чи педагогічного працівника, а також умови і порядок їх прийняття на відповідні посади визначаються статутом вищого навчального закладу.
4. Перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників вищих навчальних закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
5. Наукова діяльність науково-педагогічних працівників, їх права та обов’язки як науковців (вчених) регулюється Законом України “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

Стаття 46. Робочий час науково-педагогічних і педагогічних працівників
1. Робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається обсягом його навчальної, методичної, наукової, організаційної та виховної роботи у поточному навчальному році, що відображена в індивідуальному робочому плані працівника.
2. Мінімальний та максимальний обов’язковий обсяг навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника в межах його робочого часу визначається у порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу та колективним договором.
3. Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.
4. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов’язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 47. Права науково-педагогічних і педагогічних працівників
1. Науково-педагогічні та педагогічні працівники відповідно до закону мають право:
1) визначати зміст дисциплін, що ними викладаються, вільно вибирати методи і засоби викладання в межах затверджених навчальних планів, які більш повно відповідають їх індивідуальним особливостям і можуть забезпечити високу якість навчально-виховного процесу;
2) вільно вибирати теми для наукових досліджень і виконувати наукові роботи власними методами;
3) на індивідуальну педагогічну діяльність;
4) на організаційне та матеріальне забезпечення своєї професійної діяльності;
5) в установленому порядку вибирати та бути обраними до органів управління вищого навчального закладу;
6) брати участь у розробці концепції розвитку вищого навчального закладу;
7) брати участь у громадському самоврядуванні вищого навчального закладу;
8) на забезпечення житлом;
9) на отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва;
10) на одержання службового житла та державних стипендій;
11) на захист професійної честі та гідності.
2. Науково-педагогічні та педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 48. Обов’язки науково-педагогічних і педагогічних працівників
1. Науково-педагогічні та педагогічні працівники зобов’язані:
1) забезпечувати високу ефективність своєї педагогічної та наукової діяльності;
2) постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність і наукову кваліфікацію;
3) забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньо-професійної програми відповідної спеціальності;
4) додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність здобувачів вищої освіти, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;
5) формувати у здобувачів вищої освіти професійні якості згідно з обраною ними спеціальністю, громадянську позицію, здатність до праці і життя в умовах сучасної цивілізації та демократичних цінностей, а також здатність до самоорганізації та самовдосконалення протягом всього їх життя;
6) розвивати у здобувачів вищої освіти самостійність, ініціативу та творчі здібності;
7) вживати заходів щодо виявлення та попередження плагіату в наукових та інших письмових роботах здобувачів вищої освіти;
8) додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Стаття 49. Підвищення кваліфікації та стажування науково-педагогічних і педагогічних працівників
1. Науково-педагогічні та педагогічні працівники зобов’язані підвищувати кваліфікацію та проходити стажування у відповідних наукових і навчально-наукових установах, вищих навчальних закладах, закладах післядипломної освіти, а також на підприємствах, в установах, організаціях, органах державної влади і місцевого самоврядування як в Україні, так і за її межами.
2. Вищий навчальний заклад зобов’язаний забезпечити підвищення кваліфікації та стажування науково-педагогічних і педагогічних працівників не рідше ніж один раз на п’ять років із збереженням середньої заробітної плати.
3. Результати підвищення кваліфікації та проходження стажування враховуються:
1) при проведенні чергової атестації педагогічних працівників;
2) при обранні на посаду за конкурсом чи укладанні трудового договору з науково-педагогічним працівником.
4. Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників, які підвищують кваліфікацію або проходять стажування з відривом від виробництва, на цей період можуть заміщуватись іншими особами без конкурсу на умовах строкового трудового договору (контракту).

Стаття 50. Гарантії науково-педагогічним, педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів
1. Науково-педагогічним, педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів відповідно:
1) створюються належні умови праці, підвищення кваліфікації, побуту, відпочинку та медичного обслуговування;
2) виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до законодавства України;
3) забезпечується зарахування до науково-педагогічного стажу роботи за сумісництвом у разі виконання навчального навантаження не менше ніж 180 годин на рік;
4) надаються гарантії та встановлюються заохочення, передбачені статтями 57 і 58 Закону України “Про освіту”.
2. Вищий навчальний заклад відповідно до статуту визначає умови і розміри доплат, надбавок, премій та інші форми матеріального стимулювання науково-педагогічних, педагогічних та інших категорій працівників вищих навчальних закладів.

Стаття 51. Здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у вищих навчальних закладах
1. Здобувачами вищої освіти є:
1) студент – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною, вечірньою або заочною (дистанційною) формою навчання з метою здобуття вищої освіти певного освітнього рівня за обраною спеціальністю;
2) курсант – особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття вищої освіти певного освітнього рівня за обраною спеціальністю;
3) екстерн – особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття вищої освіти відповідного освітнього рівня, самостійно вивчає навчальні дисципліни, передбачені навчальним планом за відповідною спеціальністю, та складає у вищому навчальному закладі заліки, іспити чи проходить інші форми підсумкового контролю, передбачені навчальним планом.
2. До інших осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, належать:
1) слухач – особа, яка навчається на підготовчому відділенні вищого навчального закладі, або особа, яка отримує додаткові чи окремі освітні послуги, в тому числі за програмами післядипломної освіти;
2) асистент-стажист – особа, яка має вищу освіту освітнього рівня магістра, навчається в асистентурі-стажуванні вищих навчальних закладів за мистецькими спеціальностями з метою удосконалення творчої майстерності;
3) інтерн – особа, яка здобула вищу освіту медичного або фармацевтичного спрямування, і навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад;
4) клінічний ординатор – особа, яка має вищу освіту медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських посад, і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня вмінь та навичок лікаря-спеціаліста.

Стаття 52. Права здобувачів вищої освіти
1. Здобувачі вищої освіти мають право на:
1) вибір форми навчання;
2) обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою та навчальним планом;
3) участь у формуванні індивідуального навчального плану;
4) безкоштовне користування бібліотеками, інформаційними фондами, іншою навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу та отримання відповідних послуг;
5) отримання додаткових освітніх послуг та пов’язаних з ними робіт у порядку, затвердженому вищим навчальним закладом;
6) користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;
7) участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах;
8) представлення своїх наукових робіт для публікації, в тому числі у друкованих засобах вищих навчальних закладів;
9) участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
10) участь в об’єднаннях громадян;
11) участь у діяльності органів студентського та громадського самоврядування вищого навчального закладу та його структурних підрозділів, Вченої ради вищого навчального закладу та його факультетів;
12) моральне та/або матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі у порядку та розмірах, передбачених вищим навчальним закладом;
13) безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
14) трудову діяльністю у вільний від навчання час;
15) додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
16) надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;
17) захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного чи психічного насильства;
18) канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів;
19) інші права, передбачені законодавством та статутом вищого навчального закладу.
2. Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Стаття 53. Обов’язки здобувачів вищої освіти
1. Здобувачі вищої освіти зобов’язані:
1) додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;
2) виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану;
3) самостійно виконувати передбачені навчальним планом наукові та інші письмові роботи і уникати будь-яких форм плагіату.

Розділ VII
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 54. Матеріально-технічна база і правовий режим майна вищих навчальних закладів
1. Матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Вищому навчальному закладу з метою забезпечення його статутної діяльності та відповідно до законодавства і організаційно-правової форми вищого навчального закладу засновником (засновниками) передаються в оперативне управління або у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше майно. Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюється вищим навчальним закладом відповідно до законодавства.
2. Майно, що закріплене за вищим навчальним закладом державної або комунальної форми власності, а також доходи від використання цього майна належать вищому навчальному закладу на правах оперативного управління. Зазначене майно не може бути предметом застави та не підлягає вилученню або передачі будь-яким підприємствам, установам, організаціям, крім випадків, передбачених законом.
3. Держава в особі відповідних органів державної влади встановлює пільги в оподаткуванні, сплаті платежів, митних зборів для вищих навчальних закладів.
4. Вищий навчальний заклад самостійно розпоряджається доходами та іншими надходженнями, одержаними від надання дозволених законодавством платних послуг. Таке розпорядження включає в себе право придбання майна та його використання на підставі договорів тощо.
5. Повноваження засновника (засновників) щодо розпорядження державним майном у галузі вищої освіти реалізуються відповідно до законів.
6. Вищий навчальний заклад у межах, визначених законами, має право:
1) отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів державної влади, підприємств, установ, організацій (в тому числі благодійних) та фізичних осіб;
2) провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;
3) створювати власні або використовувати за договором інші матеріально-технічні бази для проведення навчально-виробничої практики осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також для власної господарської діяльності;
4) розвивати власну соціально-побутову базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурних закладів;
5) здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або господарським способом;
6) спрямовувати кошти на будівництво або благоустрій соціально-побутових об’єктів, а також на соціальну підтримку науково-педагогічних та інших категорій працівників вищих навчальних закладів і здобувачів вищої освіти;
7) використовувати майно, передане в оперативне управління, в тому числі для ведення господарської діяльності, надання майна в оренду та в користування відповідно до законодавства;
8) використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах вищого навчального закладу як результат здійснення наукової, науково-технічної та іншої діяльності, і зареєстровані у порядку, визначеному законодавством;
9) відкривати рахунки, в тому числі депозитні, у національній та іноземній валюті відповідно до законодавства України, користуватися банківськими кредитами тощо.
7. Права вищого навчального закладу в частині ведення фінансово-господарської діяльності можуть бути обмежені в статуті засновником (засновниками) вищого навчального закладу.

Стаття 55. Формування, розміщення та виконання державного замовлення
1. Показники державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою певної спеціальності та освітнього рівня формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі праці та соціальної політики за поданням органів державної влади усіх рівнів та погоджуються зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері фінансів.
2. Показники державного замовлення формуються в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше як ста вісімдесяти студентів.
3. Державне замовлення на підготовку фахівців розміщується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки у вищих навчальних закладах України на конкурсній основі. Критерії ціноутворення у сфері надання освітніх послуг за державним замовленням визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
4. Договори на виконання державного замовлення укладаються між спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки (від імені держави) та вищими навчальними закладами України. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
5. Порядок формування, розміщення та виконання державного замовлення у галузі вищої освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 56. Фінансування вищих навчальних закладів
1. Фінансування освітньої діяльності вищих навчальних закладів, що отримали державне замовлення на підготовку фахівців, здійснюється згідно з укладеними договорами спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки за рахунок коштів Державного бюджету України. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою визначаються у законі про державний бюджет.
2. Фінансування освітньої діяльності вищих навчальних закладів, що отримали регіональне замовлення на підготовку фахівців, здійснюється згідно з укладеними договорами органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць за рахунок коштів відповідних бюджетів.
3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад можуть фінансувати вищі навчальні заклади відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів.
4. Засновники вищих навчальних закладів беруть участь у формуванні бюджетів заснованих ними вищих навчальних закладів і можуть визначати цільове спрямування відповідних коштів.
5. Для фінансування вищих навчальних закладів можуть залучатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавством. Залучені кошти спрямовуються на здійснення статутної діяльності вищого навчального закладу у порядку і на умовах, визначених статутом вищого навчального закладу.
6. Вартість освітніх послуг вищого навчального закладу встановлюється в договорі у грошовій одиниці України – гривні і може змінюватися у порядку, передбаченому договором, не більше ніж на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.
Вартість освітніх послуг вищого навчального закладу публікується у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Оплата освітніх послуг вищого навчального закладу може вноситися одноразово (за весь строк надання таких послуг) або частками (помісячно, по семестрах, щорічно).
7. Кошти, отримані вищим навчальним закладом за надання освітніх та пов’язаних з ними інших додаткових (окремих) послуг (робіт), не оподатковуються і не можуть бути вилучені в доход Державного бюджету України або місцевих бюджетів. Зазначені кошти знаходяться у розпорядженні вищого навчального закладу за умови, що вони спрямовуються на його статутну діяльність.
8. Кошти, матеріальні цінності та нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, для здійснення освітньої наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності, не вважаються прибутком і не оподатковуються.
Законом можуть встановлюватися інші джерела, обсяги та види надходжень, які не є об’єктом оподаткування для вищих навчальних закладів, а також можуть встановлюватися пільги щодо сплати податків і зборів для вищих навчальних закладів та осіб, які надають їм благодійну допомогу.
9. Особи, які успішно навчаються у вищих навчальних закладах державної або комунальної форми власності за денною (очною) формою навчання за кошти державного або місцевого бюджету, забезпечуються стипендіями. Розмір, порядок призначення і виплати стипендій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
10. Наукова діяльність вищих навчальних закладів і їх науково-педагогічних працівників фінансується відповідно до законів України “Про освіту” та “Про наукову і науково-технічну діяльність”.

Стаття 57. Додаткові та окремі послуги (роботи), що надаються вищими навчальними закладами
1. Вищий навчальний заклад за умови забезпечення провадження основної статутної діяльності має право надавати фізичним та юридичним особам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування додаткові чи окремі освітні та пов’язані з ними інші послуги (роботи) у сферах освітньої, наукової діяльності, міжнародного співробітництва, охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту, побутових, транспортних житлово-комунальних та інших послуг (робіт), не заборонених законом чи статутом вищого навчального закладу.
2. Додаткові та окремі послуги (роботи) не мають за мету і не передбачають за наслідками їх надання і отримання здобуття особами вищої освіти з видачею відповідного документа про вищу освіту. Такі послуги (роботи) не можуть надаватися на заміну або в рамках освітньої діяльності, що передбачає здобуття особами вищої освіти певного освітнього рівня згідно з відповідними освітньо-професійними програмами та фінансується за рахунок коштів державного чи місцевого бюджетів, фізичних або юридичних осіб.
3. Додаткові освітні та пов’язані з ними послуги (роботи) надаються особам, що здобувають вищу освіту у цьому вищому навчальному закладі. Окремі освітні та пов’язані з ними послуги (роботи) надаються іншим фізичним і юридичним особам, органам державної влади чи органам місцевого самоврядування.
4. Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.
5. Перелік конкретних видів платних послуг (робіт), що надаються вищим навчальним закладом, та їх вартість затверджується Вченою радою або іншим органом управління вищого навчального закладу, що уповноважений на прийняття відповідного рішення.
6. З метою надання відповідних послуг (робіт) вищі навчальні заклади можуть створювати відповідні структурні підрозділи.
7. Порядок, умови та розмір плати за надання додаткових та окремих послуг (робіт) встановлюється у договорі, що укладається між вищим навчальним закладом та замовником таких послуг (робіт).
8. До окремих освітніх послуг, що забезпечують освіту громадян протягом їх життя, належать також послуги у галузі післядипломної освіти, зокрема перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування осіб тощо.
9. Особі, яка отримала додаткові та окремі освітні послуги, вищий навчальний заклад може видавати відповідний документ.
10. Замовниками додаткових та окремих послуг (робіт), в тому числі послуг у галузі післядипломної освіти, можуть бути фізичні та юридичні особи, підприємства, установи і організації, органи місцевого самоврядування та органи державної влади усіх рівнів.

Розділ VIII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 58. Державна політика з питань міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти
1. Держава здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти і науки в рамках двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів і угод.
2. Держава здійснює заходи щодо гармонізації національного законодавства України у галузі вищої освіти та імплементації найважливіших положень загальновизнаних на європейському просторі вищої освіти міжнародних документів.
3. З метою розвитку міжнародного співробітництва у галузі вищої освіти та її інтеграції до світового освітнього простору держава:
1) впроваджує механізми гарантії якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів України та здобутої в них особами вищої освіти для створення необхідної взаємодовіри і гармонізації систем оцінювання якості вищої освіти України та Європейського простору вищої освіти;
2) розробляє Національну рамку кваліфікацій відповідно до Європейської рамки кваліфікацій для забезпечення прозорості кваліфікацій, академічної та професійної мобільності в Європейському просторі вищої освіти;
3) співпрацює з Європейською мережею національних центрів інформації про академічну мобільність та визнання;
4) просуває на міжнародному ринку результати наукових, технічних, технологічних та інших розробок вищих навчальних закладів України;
5) залучає кошти міжнародних фондів, установ, громадських організацій тощо для виконання у вищих навчальних закладах наукових, освітніх та інших програм.
4. Держава сприяє та створює умови для міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів незалежно від форм власності, наукових, проектних, виробничих, клінічних, медико-профілактичних, культурно-освітніх організації і установ, які забезпечують функціонування та розвиток галузі вищої освіти і науки, органів управління вищою освітою, шляхом бюджетного фінансування, надання пільг по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів), пов’язаних із закупівлею та ввезенням на митну територію України навчального, наукового та виробничого обладнання, приладдя та матеріалів для здійснення освітньої, наукової та науково-технічної діяльності.

Стаття 59. Основні напрями міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів у галузі вищої освіти
1. Вищі навчальні заклади мають право здійснювати міжнародне співробітництво шляхом укладання договорів про співробітництво, встановлення прямих зв’язків з вищими навчальними закладами іноземних держав, міжнародними організаціями, фондами тощо відповідно до законодавства.
2. Головними напрямами міжнародного співробітництва вищих навчальних закладів є:
1) участь у програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, педагогічними, науково-педагогічними та науковими працівниками;
2) проведення спільних наукових досліджень;
3) організація міжнародних конференцій, симпозіумів, конгресів та інших заходів;
4) участь у міжнародних освітніх та наукових програмах;
5) спільна видавнича діяльність;
6) надання послуг, пов’язаних із здобуттям вищої та післядипломної освіти, іноземним громадянам в Україні;
7) відрядження за кордон науково-педагогічних кадрів для викладацької та наукової роботи відповідно до міжнародних договорів України, а також прямих договорів вищих навчальних закладів з іноземними партнерами.
3. Вищі навчальні заклади мають право самостійно обирати будь-які напрями і форми міжнародного співробітництва, не заборонені законом.

Стаття 60. Зовнішньоекономічна діяльність у галузі вищої освіти
1. Зовнішньоекономічна діяльність вищого навчального закладу здійснюється відповідно до законодавства шляхом укладення договорів з іноземними юридичними та фізичними особами.
2. Основними видами зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу є:
1) організація фахової підготовки і стажування студентів;
2) провадження освітньої діяльності, пов’язаної з навчанням іноземних студентів і громадян, а також підготовка наукових кадрів для іноземних держав;
3) проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за замовленням іноземних юридичних та фізичних осіб;
4) створення спільних з іноземними партнерами підприємств, центрів, лабораторій, технопарків тощо.
3. Валютні та матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу використовуються для забезпечення виконання статутних завдань.


Розділ ІX
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 61. Відповідальність за порушення законодавства про вищу освіту
1. Особи, винні у порушенні законодавства про вищу освіту, несуть відповідальність відповідно до закону.
2. Шкода, заподіяна учасниками навчально-виховного процесу вищому навчальному закладу, а також шкода, заподіяна вищим навчальним закладом учасникам навчально-виховного процесу, відшкодовується відповідно до законодавства.
3. З підстав, передбачених цим Законом, вищий навчальний заклад може бути позбавлений ліцензії.

Розділ X
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через один місяць з дня його опублікування.
2. Визнати таким, що втратив чинність Закон України “Про вищу освіту” (Відомості Верховної Ради України, 2002, № 20, ст. 134; 2003, № 10-11, ст. 86; 2004, № 2, ст. 9; 2004, № 8, ст. 67; 2004, № 17-18, ст. 250; 2005, № 4, ст. 103; 2005, № 17, № 18-19, ст. 267; 2006, № 5-6, ст. 72; 2007, № 7-8, ст. 66; 2007, № 10, ст. 83; 2008, № 5-6, № 7-8, ст. 78; 2009, № 27, ст. 352; 2010, № 9, ст. 89).
3. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, що здійснюється вищими навчальними закладами і яка започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується в межах строку навчання за певною освітньо-професійною програмою з видачею державного документа про вищу освіту встановленого зразка – диплома спеціаліста.
5. Установити, що з моменту набрання чинності цим Законом, особа, яка здобула вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра має право на зайняття також посад, передбачених для освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.
6. Установити, що особи, які здобули вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста до 2002 року, мають права, передбачені для осіб, які здобули вищу освіту освітнього рівня магістра.
7. Установити, що права вищих навчальних закладів, умови оплати праці та пенсійного забезпечення їх педагогічних і науково-педагогічних працівників, стипендіальне забезпечення студентів зберігаються:
для університетів, академій, інститутів і коледжів на рівні вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації;
для технікумів і училищ на рівні вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

8. Внести до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” такі зміни:

1) частину шосту статті 10 виключити;

2) доповнити новою статтею 10-1 такого змісту:
“Стаття 10-1. Спеціалізовані вчені ради
У вищих навчальних закладах і наукових установах можуть створюватися спеціалізовані вчені ради для захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів.
Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням Вченої ради наукової установи чи вищого навчального закладу, яке погоджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
До складу спеціалізованих вчених рад для захисту докторських дисертацій включаються вчені, які мають науковий ступінь доктора наук.
До складу спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських дисертацій також можуть бути включені вчені, які мають науковий ступінь кандидата наук.
Порядок створення і діяльності спеціалізованих вчених рад визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.”;

3) статтю 19 викласти в такій редакції:
“Стаття 19. Підготовка наукових працівників і підвищення їх кваліфікації
Основними формами підготовки наукових працівників є аспірантура (ад’юнктура), асистентура-стажування та докторантура.
Аспірантура (ад’юнктура) та докторантура створюють умови для підвищення наукової та науково-педагогічної кваліфікації громадян і здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.
Асистентура-стажування відкривається при вищих навчальних закладах мистецького профілю та є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів зі спеціальностей мистецьких напрямів.
Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами та їх відокремленими підрозділами.
Порядок вступу та навчання в аспірантурі та докторантурі встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Наукові працівники проходять стажування у відповідних наукових, державних установах, організаціях як в Україні, так і за її межами.
Наукова установа (вищий навчальний заклад) забезпечує проходження курсу підвищення кваліфікації науковому (науково-педагогічному) працівникові кожні п’ять років із збереженням середньої заробітної плати.
Результати підвищення кваліфікації враховуються при атестації наукових працівників.”;

4) статтю 20 викласти в такій редакції:
“Стаття 20. Наукові ступені та вчені звання
Вчені мають право на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора наук та присвоєння вчених звань старшого наукового співробітника, доцента і професора. Присудження наукового ступеня або присвоєння вченого звання є державним визнанням рівня наукової кваліфікації особи та кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим (науково-педагогічним) працівником відповідної посади.
Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради наукових установ (вищих навчальних закладів) на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Вчені звання старшого наукового співробітника, доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Атестати старшого наукового співробітника, доцента і професора, дипломи кандидата і доктора наук видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.
Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, а також зразки відповідних документів затверджуються Кабінетом Міністрів України.”;

5) доповнити новою статтею 20-1 такого змісту:
“Стаття 20-1. Особи, які здобувають наукові ступені
Особами, які здобувають наукові ступені у наукових установах чи вищих навчальних закладах є:
здобувач – особа, яка прикріплена до аспірантури або докторантури вищого навчального закладу або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі;
аспірант (ад’юнкт) – особа, яка має повну вищу освіту і освітній рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук;
докторант – особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.”;

6) статтю 22-2 викласти в такій редакції:
“Стаття 22-2. Посади науково-педагогічних працівників
Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів є:
асистент;
викладач;
старший викладач;
директор бібліотеки;
науковий працівник бібліотеки;
доцент;
професор;
завідуючий кафедрою;
декан;
проректор;
ректор.
На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.
Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.”;

7) статтю 23 доповнити новою частиною шостою такого змісту:
“Педагогічним та науково-педагогічним працівникам вищих навчальних закладів встановлюються доплати за науковий ступінь кандидата наук або доктора наук у розмірах відповідно 15 та 20 відсотків посадового окладу, якщо наявність наукового ступеня не передбачена кваліфікаційними вимогами за посадою, яку обіймає працівник.”;

8) доповнити новою статтею 27-1 такого змісту:
“Стаття 27-1. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки забезпечує виконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки:
формує мережу спеціалізованих вчених рад та контролює їх діяльність;
формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізованих вчених рад;
розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів і вчених звань та встановлює критерії атестації наукових кадрів вищої кваліфікації;
забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають науковий ступінь чи вчене звання;
формує мережу експертних рад;
проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових ступенів та атестаційних справ для присвоєння вчених звань;
затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних, технічних) рад про присвоєння вчених звань, а також скасовує їх у разі невиконання державних вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
вирішує в установленому порядку питання переатестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, позбавлення наукових ступенів і вчених звань, оформлення й видачі дипломів і атестатів, а також розглядає апеляції;
вирішує в установленому порядку питання взаємовизнання документів про присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань;
здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Акти спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, установ, в системі яких створено спеціалізовані вчені ради по присудженню наукових ступенів та діють вчені (наукові, науково-технічні, технічні) ради, що приймають рішення про присвоєння вчених звань.”;

9) доповнити новою статтею 37-1 такого змісту:
“Стаття 37-1. Державне замовлення на підготовку наукових працівників
Показники державного замовлення на підготовку наукових працівників формуються за науковими напрямами спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі економіки за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів.
Розміри бюджетних призначень на підготовку наукових працівників через аспірантуру і докторантуру визначаються у законі про державний бюджет.”;

10) статтю 34 доповнити новою частиною дев’ятою такого змісту:
“Наукові дослідження, що проводяться вищими навчальними закладами за рахунок коштів державного бюджету, фінансуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки та/або центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, незалежно від фінансування освітньої діяльності. В першочерговому порядку фінансуються фундаментальні та пошукові дослідження, а також науково-дослідні роботи, що виконуються в рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.”.

9. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.


Голова Верховної Ради
України В. ЛИТВИН

: анонси :
: акценти :
Рейтинг вищих навчальних закладів «Топ-200 Україна» — 2016/2017 рік
ДП «Інфоресурс»: Основні проблеми вступної кампанії 2017 року
СумДУ першим серед українських вишів увійшов до рейтингу кращих молодих університетів світу від QS
Мінекономрозвитку: Держзамовлення на вступ до ВНЗ в 2017 році буде скорочено на 20,7%
Лист НМУ імені О.О. Богомольця до державної організаціїї "ЦЕНТР ТЕСТУВАННЯ": Вимагаємо виконати належним чином свої обов'язки!
ІНФОРМАЦІЮ ПРО 10 КРАЩИХ ВНЗ В РЕЙТИНГУ «ТОП-200 УКРАЇНА 2017» ПРЕДСТАВЛЕНО НА САЙТІ IREG OBSERVATORY
Кількість патентів, отриманих ВНЗ України у 2016 році
ДІНЗ: Абітурієнти повинні звертати увагу на наявність у ВНЗ ліцензій і сертифікатів про акредитацію спеціальностей
Перелік адрес зарубіжних баз даних об’єктів промислової власності, до яких надається безоплатний доступ в Інтернеті
Вища освіта України
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів