Ключове питання реформи вищої школи – це поліпшення якості освіти. Для цього потрібно створити ринкові, конкурентні умови, за яких усі вузи, а не лише лояльні до міністра, зможуть поборотися за державні кошти і всі абітурієнти, а не тільки обрані, матимуть шанс вступити до вищих навчальних закладів на престижні факультети. Так само треба, щоб в усіх роботодавців, а не лише найзаможніших, була можливість поборотися за хорошого працівника – випускника вузу.

Також не можливо досягти якісної освіти без справжньої автономії вищих навчальних закладів, передусім – фінансової. На жаль, профільне міністерство підготувало проект закону про «Про вищу освіту», яким, навпаки, вибудовується ієрархічна структура, де всі вузи і ректори безпосередньо залежні від однієї людини – міністра. Він роздаватиме їм посади, фінанси, диктуватиме, що робити й кого брати в студенти та на роботу. За цим законопроектом, ВНЗ так і не матимуть права розпоряджатися своїми коштами й отримувати у власність свої приміщення та інші фонди.

Це означає, щойно ректор чи президент, скажімо, Могилянки [Києво-Могилянської академії – Ред.] дозволить собі критичне зауваження у бік міністра – одразу ж полетять ставки, приміщення, держзамовлення… До того ж цей закон мотивує ректорів заробляти на так званих студентах-контрактниках. Тоді як провідні університети світу заробляють на інноваціях, державних грантах на певні дослідження і мають величезні благодійні фонди, куди інвестують їхні ж успішні випускники.

А в нас усе навпаки: роботодавці не співпрацюють з вищою школою, а потім з жахом беруть «напівпродукт» виготовлення вузів, щоб за свій кошт його «дообтесувати». Адже зміст освіти визначається на кафедрі: предмети добираються за принципом «хто що може прочитати», а не з огляду на те, які знання й уміння будь реально потрібні студенту.

Узагалі, за цим законопроектом, виходить так, що студент всім винен: він зобов’язаний ходити на лекції, в жодному разі не відкривати рота, не протестувати, він не має права вибирати предмети й викладачів. А вступник і фах не зможе обрати без перешкод, бо ЗНО буде «розбавлене» балом вищого навчального закладу, що сприятиме корупції. Тож моя оцінка цього законопроекту дуже негативна.

Цей документ – про розбазарювання людського ресурсу, необхідного для процвітання країни. Уже зараз серед тих, хто навчався за державний кошт 50 тисяч дипломованих безробітних, а 60% студентів, за статистикою, не планують працювати далі за спеціальністю. Це значить, що п’ять років їх життя та батьківські кошти були витрачені даремно. Тоді як критичне завдання освіти знайти й розкрити талант, який є у кожної людини. А цей закон і ця система – про гвинтики. Низькооплачувані, тупі, залякані гвинтики. Як можна обговорювати законопроект із вчителями, як залякані, яким мало платять, які фізично залежні від людини, яка сидить в президії? Хіба це не приниження їхньої гідності?

І якщо коротко підсумувати, цей законопроект – про Міністерство освіти, яке хоче жорстко контролювати вищі навчальні заклади.


Додатково:

Л.Оробець: «В української освіти дві проблеми — гроші і начальники»

Табачник хоче посилити „ручне управління“ ректорами, - експерт

Аграрні студенти організували рух проти Табачника «Серп і молодь»

Нова бізнес-ініціатива від Міносвіти