PhD в Україні – науковці, яких формально не існує « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
PhD в Україні – науковці, яких формально не існує
2-11-2011

У той час, як за українськими науковцями полюють іноземні академічні інституції, власна ж країна своєї інтелектуальної еліти, схоже, не потребує. Дипломи Оксфорда чи Сорбонни в Україні не визнаються.

За плечима у Євгена Гораша два роки аспірантури в Києві та два роки наукової роботи над кандидатською дисертацією в Університеті ім. Мартіна Лютера Халле Віттенберг, що в східнонімецькому місті Халле. Успішний захист, отримання диплому доктора інженерних наук (Dr.-Ing.) з відзнакою. Подальша кар’єра в Німеччині в інженерній галузі була б логічним продовженням такого довгого та непростого наукового шляху.

Однак Гораш вирішив повернутись до України – отримав пропозицію викладати в Харківському Політехнічному Університеті. Окрім того, у рідному Харкові жила ще тоді майбутня дружина. Що його чекало? Аж ніяк не блискавичний кар’єрний старт у вигляді посади доцента в університеті, адже його німецький диплом та ступінь Dr.-Ing. в Україні не мали жодної юридичної сили. Натомість – принизливе, як він каже, «доведення відповідності», визнання його наукового ступеню доктора – та зрештою отримання українського аналогу, кандидата технічних наук. Так звана, нострифікація – обов’язкова процедура для усіх, хто отримав на Заході науковий ступінь, наприклад, класичний для післядипломної освіти PhD, поширений в англомовних країнах.

«В Україні мій диплом – це просто аркуш паперу»

«Добре, що хоч дисертацію не примусили перекладати», - каже молодий науковець. Процес нострифікації кандидатської Гораша розтягнувся на 2 роки, впродовж яких неодноразово поставало питання – чи потрібна вона взагалі?

«Цей процес для мене асоціювався з приниженням, бо більшість часу була витрачена на підготовку справи для ВАКу (Вища атестаційна комісія – прим. ред.), що в моєму випадку склала понад 200 сторінок. Скільки було змарновано паперу та часу на вистоювання в чергах до кабінетів університетських бюрократів! Я бачив суцільні позбавлені змісту формальності», - продовжує Гораш.

Щоб нострифікувати свій докторський ступінь в Україні, Горашу спочатку довелось легалізувати свій диплом у Німеччині. «Піраміда» легалізації складалась з трьох етапів: нотаріальне засвідчення, після цього місцевий суддя мав підтвердити печатку нотаріусу, й останній крок – завірення диплому в українському посольстві в Берліні. Звісно, крім часу на усю цю бюрократичну тяганину, довелось витрати і чималу суму грошей, включно і з витратами на саму поїздку до Німеччини. Найдорожчими виявились, як не дивно, послуги рідного консульства.

«Якщо печатки нотаріуса та німецького судді коштували по 10 євро, то печатка в українському консульстві коштувала 50 євро. Думаю, різниця тут зрозуміла», - каже Гораш.

Вразила науковця і відмінність академічних вимог – за німецькими стандартами дисертація має бути лаконічною, короткою, послідовною та зрозумілою, та не має перевищувати 100 сторінок двостороннього друку. А для ВАКу Гораш був вимушений, як він каже, «налити води» на 150 сторінок .

Лабораторні дослідження – банальне виконання плану

Історія Гораша не є типовою, адже переважна більшість науковців, що поїхали здобувати освіту за кордон, як правило, там і продовжують свою наукову кар’єру. Причини для цього полягають не лише у невизнанні диплому, а відповідно, професійності в рідній країні, а також у практичній відсутності лабораторного забезпечення в Україні й надзвичайно низькій заробітній платні науковців.

Олена Ткаченко за освітою біолог, генетик, працює в сфері репродуктивної медицини. Олена потрапила до Німеччини у 2005 році, одержавши стипендію ДААД на 10-місячне стажування. За кілька місяців вона захищатиме дисертацію у Берлінському Вільному Університеті, тому проблема визнання диплому також актуальна.

«Перезахищати дисертацію в Україні, щоб довести, що вона рівноцінна ступеню кандидата наук, – це сором для України, а також купа грошей. Я ніколи не стану цього робити. Або Україна «доросте» до того, щоб визнати мій ступінь, або я залишу країну для того, щоб працювати на людей, що цінують мій досвід», - каже Ткаченко.

ВАК скасували, бюрократії не зменшилось

На початку 2011 року ВАК указом президента як інституцію скасовано, її повноваження передані Міністерству освіти України. До цього Вища атестаційна комісія підпорядковувалась напряму Кабінету міністрів.

«Указ президента скасував ВАК як інституцію, однак система ґрунтовно не змінилась. Те, що зроблено – це попросту оптимізація державних структур», - вважає Михайло Винницький, директор докторської програми Києво-Могилянської Академії. Даний крок Винницький розглядає як спосіб збільшити повноваження Міністерства освіти і ще більше централізувати усі питання, що стосується Управління освіти і науки при Міністерстві.

За словами Винницького, за радянських часів функція Вищої атестаційної комісії полягала у перевірці «благонадійності» людей, які були прошукачами наукових ступенів. На Заході ж аналогу ВАКу не існує, бо там функціонує принцип автономності університетів – навчальний заклад сам відповідає за якість диплому, який він видає, й держава в це не втручається.

«Присудження наукових ступенів, це явно не державна справа, це питання конкретного університету чи наукової установи, яка присуджує даний ступінь», - додає Винницький.

До речі, диплом бакалавра, отриманий самими Винницьким у Канаді, та дипломи магістра та PhD з Кембриджського університету в Україні «нічого не значили». Єдиний висновок, який сам напрошується в цьому контексті – Україні не потрібні висококваліфіковані кадри із західною освітою.

Український PhD – на свій страх і ризик

Отримати ступінь PhD (доктора філософських або в ширшому сенсі - гуманітарних наук) в Україні також можливо. В 2008 році на базі Національного університету «Києво-Могилянська академія» розпочато PhD –експеримент, відкрито чотири докторські програми. Цього року відбувся вже перший захист докторантів. Дарія Орлова, студентка програми «Масові комунікації», належить до першого набору PhD в НаУКМА й наразі розпочала останній, четвертий рік навчання. Попереду – написання і захист дисертації.

«Я усвідомлювала, що вступ на PhD-програму є деякою мірою авантюрою, оскільки нас попередили про те, що навчання на такій програмі поки що не має офіційного статусу», - розповідає докторантка.

Однак Дарію передусім цікавили реальні знання, а не статус. Оскільки навчання на PhD-програмі передбачало міждисциплінарні курси, глибоке вивчення методів досліджень, фахові курси та семінари закордонних викладачів, це все видавалось цікавим та вартим ризику.

«Зараз виглядає так, що, якщо я хочу мати легітимний ступінь кандидата наук в Україні, мені доведеться нострифікувати мою дисертацію», - продовжує Дарія. Фактично, її отриманий в Україні диплом PhD визнається в Європі, однак не в самій Україні.

Цю ситуацію директор докторської програми НаУКМА Винницький коментує таким чином: «Ми очікували певних реформ, які мали б відбутися в законодавчому полі України. В тому числі ми дуже надіялися, що в 2008 році Україна дійсно виконає зобов’язання по Болонському процесу і до 2010 року ухвалить новий закон про вищу освіту, в якому буде легітимізований європейський третій цикл освіти, тобто поєднання освіти і науки й автономність університетів. На жаль, законодавство не змінилося».

Академічний провінціалізм

Проблема визнання дипломів, отриманих за кордоном, для України не нова. Ще в 2005 році Україна на формальному рівні долучилася до Болонського процесу, основною метою якого була заявлена студентська мобільність та створення єдиного Європейського простору вищої освіти. Однак, уже шість років минуло від того часу – й на практичному рівні мало що змінилося. Усе задеклароване на папері так і залишилось лише багатообіцяючим проектом.

Зрештою, отримувати PhD чи ні, нострифікувати ступінь чи відмовитись від цієї процедури – не є основною проблемою. Питання у тому, які академічні перспективи стоять перед молодими науковцями в Україні, адже, як висловилась одна докторантка НаУКМА, сучасний науковець без академічної мобільності приречений на провінціалізм у своїй роботі.

Автор: Євгенія Куца


Додатково:

За ВАКханалією забули про науку

Табачник не має двох бажань: бути афроамериканцем і членом НАНУ

Мігрантам у Німеччині буде простіше визнавати дипломи

: анонси :
: акценти :
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів