Держстандарт шкільної освіти: перевантаження « Новини « Євро Освіта
: навігація :
Болонський процес
Оцінка якості освіти
Що таке рейтинг
Тестування
Рейтинги ВНЗ України
Світові рейтинги ВНЗ
Інформація
Партнери
ТОП-10 ВНЗ України
Навчання за кордоном
: сайт :
Карта сайту
Пошук по сайту
Лист адміністратору
: пошук :
 
: голосування :
Чи є у відкритому доступі актуальні статистичні дані про вищі навчальні заклади
Так
Ні


: фотогалерея :
Конференція Міжнародної обсерваторії з визначення університетських рейтингів (IREG-5),Берлін 2010 30-09-2010 8 марта 2010 в  Варшаве состоялся круглый стол Межнародной обсерватории по академических рейтингах и достижениям IREG-4 - 14-16 июня 2009 года, Астана, Казахстан
Новини
Держстандарт шкільної освіти: перевантаження
19-10-2011

Щоб ви працювали так, як навчаються наші діти! Зранку до ночі, без вихідних, зустрічей з друзями і хобі. Зубрили, переписували і щодня отримували нові незліченні завдання.

Таку пропозицію хочеться зробити чиновникам від освіти. Цікаво, чи довго б вони витримали? Напевно, звернулися б до міжнародних судів із проханням захистити їхнє право на життя і здоров’я. А наші діти нічого, терплять. З першого класу і до одинадцятого. Хоча ні, ближче до старшої школи в декого з них виробляється імунітет на перевантаження і природний опір безглуздому зубрінню. Ну а ті, хто чесно терпить усі тяготи шкільного життя, платять за це здоров’ям. Чи знає про все це хтось, окрім батьків?

Наша система освіти бере початок з радянських часів, коли головною метою освіти була ліквідація неписьменності. Та час іде, а ми й досі там, у минулому столітті. Усе натаскуємо і дресируємо, тішачись думкою, що наша освіта найякісніша і найефективніша у світі.

Напевно, жодна теза не принесла стільки шкоди нашому суспільству, як «ми повинні зберегти наші найкращі надбання у сфері освіти». Бо найчастіше під надбаннями ховається не прагнення зберегти ідеї національної школи (спитайте освітян, чи багато вони про це знають), а оте споконвічне натаскування і категоричне небажання щось міняти у своїх поглядах.

Подивімося правді у вічі — ми далеко не флагмани світової освіти. Результати Міжнародного порівняльного моніторингового дослідження знань учнів 4 і 8 класів з математики та природознавства ТІМSS (2007 року) проілюстру­вали — рівень знань українських школярів із цих предметів нижчий за середній міжнародний рівень. Нашим дітям виявилися не по зубах тести, які вимагали за­стосування знань: лише 28% учнів змогли виконати завдання на розуміння процесів, третина — застосувати здобуті знання до реальних ситуацій з повсякденного життя.

Та міжнародні дослідження не відкрили нам таємниці. Подібні тенденції простежуються і в результатах ЗНО. Наприклад, цього року в кожній п’ятій роботі з англійської мови виявився порожнім бланк розгорнутої відповіді (це завдання, яке вимагає формулювання власного судження).

Можна, звичайно, в усьому звинуватити самих дітей, які не хочуть думати. Тоді виходить, що всі наші школи переповнені виключно ледарями.

А тепер згадаймо, як багато в нас ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл. І скільки в них додаткових добровільно-примусових факультативів з основних предметів? Додайте сюди ще й армію репетиторів, послуги яких надзвичайно затребувані сьогодні. Ну а про обсяги домашніх завдань (і не лише в ліцеях) розповість чи не кожна мама/тато. Куди ж зникають генії, яких ми повинні масово отримати на виході зі школи при такій інтенсивності занять?

За результатами опитування Інституту Горшеніна, якістю шкільної освіти незадоволена майже половина українців (47,5%). Хоч як дивно, але не в захваті від неї й освітяни-управлінці. За даними анкетувань, проведених Центром освітнього моніторингу серед методистів районних управлінь освіти, понад 70% з них вважають стан освіти досить посереднім, 1,6% — низьким, а 7,2% взагалі не змогли його оцінити. Зважимо на те, що це думка людей, які забезпечують методичну підтримку роботи вчителів і організовують підвищення їхньої кваліфікації. Отже, знають ізсередини шкільну освітню «кухню».

Взагалі-то якість методичної роботи у школах — то тема окремої розмови. Саме в недостатній її ефективності криється ще одна причина перевантаження учнів. Адже від того, наскільки педагог обізнаний у сучасних технологіях, залежить рівень його професіоналізму, а відтак — ефективність уроку та обсяги додаткового навантаження на учнів.

Цікавий нюанс: при тому, що наші учні показали у ТІМSS досить невисокий рівень знань, українські директори шкіл, які разом із закордонними колегами проходили анкетування в рамках дослідження, виявилися на висоті. На запитання, як вони розподіляють свій час на виконання посадових обов’язків, іноземні керівники відповіли так: найбільше часу (30%) витрачається на адміністративну роботу; 20% — на методичну і 22% — на контроль та оцінювання роботи вчителів. Українські ж директори набагато менше часу витрачають на адміністративну роботу (19%), проте більше уваги приділяють методичній (21%) і контролю за діяльністю вчителів (25%).

Парадокс: діти, вчителі, батьки, директори, методисти працюють до сьомого поту, а сакраментальне запитання «де результат?» залишається без відповіді. Напевно тому, що уявлення більшості з учасників цієї титанічної праці про мету сучасної освіти відповідають кам’яному вікові.

Десять років тому, у 2000-му, Україна підписала Декларацію ООН про цілі тисячоліття. Тоді ми вперше пообіцяли підтримати європейську ідею компетентнісного підходу до навчання. Власне, в умовах стрімкого розвитку науки та інформаційних технологій в освіти іншого вибору й немає. Навчання на основі зубріння просто не встигатиме за обсягами і темпами оновлення наукової інформації. Діти, яких ми не навчимо у школі гнучко мислити, шукати нестандартні шляхи розв’язання задач, постійно навчатися й оновлювати свої знання, бути фахово мобільними, — як і держава, в якій вони житимуть, позбавлені майбутнього. Отож основним завданням учителя стає мотивація і розвиток мислення школярів, а не натаскування.

Та декларація, здається, так і залишилася красивою ідеєю. Ні, звичайно, про це написано багато статей і дисертацій. Але до практики справа просувається дуже повільно. І чим далі від кабінетів науковців, тим повільніше.

Це також підтверджують результати ТІМSS. Понад 60 відсотків учнів, яких опитували в рамках цього дослідження, зазначають, що майже на всіх уроках математики їм пропонують заучувати напам’ять формули та методи розв’язування задач, запам’ятовувати абстрактні алгоритми. Проте не надають можливостей для пошукової діяльності, а отже — і формування предметних та життєвих компетенцій. Лише чверть опитаних школярів пов’язують те, що вивчають на уроках математики, з повсякденним життям.

Така сама ситуація і з уроками природничого циклу. Як розповідають учні, більшість із них проходять традиційно: опитування — пояснення нового матеріалу — закріплення. Багато дорогоцінного часу уроку займають щоденні самостійні чи контрольні роботи (10—20% уроку) та перевірка домашнього завдання (10—15% уроку). Разом із тим лише 5% учителів біології організовують на уроках спостереження за явищами природи, 1,1% — на кожному уроці проводять експеримент чи дослідження.

Якось я була присутня при розмові батьків із молодою вчителькою — недавньою випускницею педвишу, яка так пояснювала основні тенденції нашої освіти: «Річ у тому, що сьогодні навчання будується за принципом: від важчого —до найважчого. Так що звикайте, задаватиму багато». Можна було б зрозуміти, якби це сказав педагог-консерватор, який уже давно живе за схемою «робота—дім» і не читає фахової літератури. А коли так заявляє молодий спеціаліст щойно із студентської лави, який слухав лекції і вивчав сучасні документи про освіту, то, як сказав Михайло Жванецький, треба щось міняти в консерваторії. Із цим згоден Павло Полянський, директор Центру освітнього моніторингу: «Дійсно, існують проблеми з підготовкою та перепідготовкою педагогічних кадрів. Багато з тих, хто навчає майбутніх учителів, перебуває у спогадах про свою юність, коли трава була зеленіша, і не цікавиться сучасними тенденціями».

Чи знають наші шановні теоретики і посадовці про те, як в кожній конкретній школі реалізуються їхні ідеї? В усьому цивілізованому світі таку інформацію дають моніторингові дослідження. У нашій Програмі економічних реформ на 2010—2014 рр. одним з етапів реформування освіти визначено «участь України у міжнародних оцінках (ТІМSS та ін.)». За всієї поваги до міжнародних експертних організацій, у них свої проблеми, у нас — свої. І повністю покладатися лише на міжнародні дослідження ми не можемо. Нам потрібна власна система моніторингу. А от про це у програмі — жодного слова. Тим часом, згідно з опитуваннями ЦОМ, понад 8% методистів районних управлінь призналися, що моніторингів у своїх районах не проводять взагалі, хоча розуміють, що це потрібно. Половина методистів сказали, що моніторингові дослідження у їхніх районах проводяться, але епізодично, за вказівкою районних відділів чи управлінь.

Уявлення вчителя про сучасні напрями розвитку вітчизняної освіти — важлива складова реформ, але то лише верхівка айсберга. Бо вчитель зв’язаний по руках і ногах програмами, критеріями оцінювання та вимогами. Врешті-решт — Державним стандартом, у якому прописано вимоги держави до освітнього рівня випускників шкіл. За законом про освіту, цей важливий документ має оновлюватися не рідше, ніж раз на десять років. От і можливість для ідеологів реформ утілити свої ідеї в практику! Адже на основі стандарту створюються програми, навчальні плани, критерії оцінювання.

Сьогодні МОНМС пропонує для обговорення проект такого документа. Приємно, що в ньому задекларовано прогресивні ідеї переходу на компетентнісне навчання. Та і батькам, і учням, і педагогам зарано радіти. На думку експертів, ідея формування компетентностей може так і залишитися красивою фразою на папері. «У винесеному на громадське обговорення проекті успадковано від чинного стандарту перевантаження змісту шкільної освіти, який не засвоюється учнями і призводить до погіршення стану їхнього здоров’я, — застерігають експерти ЦОМ. — Розробникам поки що не вдалося розв’язати цю проблему; продовжується рух шляхом екстенсивного формування змісту освіти».

Свої пропозиції щодо вдосконалення змісту проекту Державного стандарту середньої освіти фахівці Центру освітнього моніторингу надіслали до профільного міністерства. Відповіді поки що не отримали. «Та ми й не сподіваємося на неї. Вже звикли до того, що нашу думку ігнорують», — каже керівник ЦОМ Павло Полянський.

А на що сподіватися нам, батькам учнів? Певно, мусимо покладатися на самих себе. Здається, лише ми поки що зацікавлені в тому, щоб наші діти досягли чогось у житті і при цьому були здорові, щасливі і не втратили бажання вчитися. Моя подруга якось призналася: «Я вже ладна перевести дитину до школи екстернів, та для цього потрібно мати серйозні підстави. Незадово­лення якістю навчання — не аргумент. Я можу сама навчити свою дитину так, як треба. Або знайти хороших репетиторів. Та тільки часу на це немає. Школа забирає його повністю разом зі здоров’ям».

До речі, проблеми зі здоров’ям, які отримують наші діти під час навчання у школі, — справа дуже серйозна. За статистикою, в дітей під час навчання у школі, порівняно з дошкільним віком, у 26,7 разу зростає кількість захворювань ендокринної системи, у 2,5 — хвороби органів травлення, у 4,8 — хвороби кістково-м’язової та сполучної тканини, у 2,1 — хвороби нервової системи, у 2,1 — хвороби ока, у 6,7 разу — хвороби системи кровообігу. За даними Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України, 80% учнів мають низьку рухову активність, натомість тільки 13% школярів мають хороший та високий рівень фізичної працездатності і лише 50% дітей практикують фізичну активність до 30 або 60 хвилин на тиждень.

Я повісила б ці цифри у рамочці над робочим столом кожного вчителя, який не хоче зростати професійно і прикриває відсутність майстерності непідйомними домашніми завданнями; кожного адміністратора школи, який заплющує очі на порушення норм та інструкцій і не допомагає вчителям розвиватися; кожного чиновника і викладача педагогічного вишу, які виконують свою роботу через пень-колоду.
А щодо побажання на початку статті — будьмо гуманними. Не дай вам Боже працювати так тяжко, як навчаються наші діти!


Додатково:

Стратегія розвитку освіти: ні мети, ні ідеології, - Ігор Лікарчук

Нова бізнес-ініціатива від Міносвіти

: анонси :
: акценти :
: зовнішнє оцінювання :
: Популярне :
: наші дані :
Контакт:
тел.:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*147)
факс:
+380 (44) 246-27-83,
+380 (44) 246-27-84 (*122)
м. Київ, вул. Смілянська, 4
Карта проїзду
e-mail: inf@euroosvita.net

При повному або частковому відтворенні інформації посилання на www.euroosvita.net обов'язкове у вигляді відкритого для пошукових систем гіперпосилання.
www.euroosvita.net не несе відповідальності за інформацію отриману з інших сайтів